Реферат

на тему:

Мистецтво і наука ХХ ст.

Культура і мистецтво ХХ ст. Культура ХХ ст. – одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністських ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об’єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного “я”, втрати індивідуальності.

У ХХ ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, помітною є криза духовності, яка характеризується передусім відчудженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов’язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно духовним. В океані пароксизмів безкультур’я нашого століття - кровопролитних світових та регіональних війн, ядерної загрози, національно-етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, руйнування та знищення природи, зростаючої егоїзації індивідів - багато хто починає сприймати культуру як землю обітовану, як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв’язати проблеми сучасного людства.

Культура XX ст. про йшла три етапи розвитку:

1) Для початку ХХ ст. (1900-1920 р.р.) характерна гостра боротьба всіх форм антиреалістичного мистецтва за право на існування. Саме в цей період склались основні модерністські течії, які пізніше виступали лише в різних модифікованих варіантах.

2) Час між двома світовими війнами (1921-1939 рр.) характеризується посиленням боротьби між реакційною культурою і реалістичною, демократичною. Цей період дав світовій культурі видатних письменників і майстрів образотворчого мистецтва. В духовному житті більшості індустріальних країн широко йшов процес дальшої демократизації. В той же час в тоталітарних державах панував догматизм, страх, конформізм, войовнича ідеологізація, чинились репресії проти діячів науки і культури, знищувались пам'ятки культури, твори видатних письменників.

3) На розвиток культури періоду після другої світової війни (1946 - до нинішнього часу) значний вплив справили новітні досягнення НТР і технологічна революція засобів масової інформації. Виникає індустрія "масової культури", різні течії неомодернізму. На відміну від сучасного західного суспільства в країнах з тоталітарним режимом до кінця 80-х років спостерігався культурний регрес, у художній творчості панувало всезаборонство.< Після повалення там комуністичних режимів почалось культурне відродження, народам повертаються імена і твори видатних діячів культури, заборонених за часів тоталітаризму. Значно ширше стали проявлятись тенденції інтернаціоналізації культури, підвищується значення міжнародного культурного і наукового обміну. Величезну роль відіграє Організація об’єднаних націй (ООН), основними завданнями якої є підтримання і зміцнення міжнародного миру та безпеки і розвиток співробітництва поміж державами. Спеціалізованою установою ООН є Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО).

Однією з характерних рис культурного життя XX ст. є виникнення та поширення модернізму. Він виникає як своєрідна світоглядна та художньо-естетична реакція на поглиблення/духовної кризи суспільства. При цьому модернізм заперечує можливості попередньої культури протистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войовничий антитрадиціоналізм< модернізму, що іноді набуває бунтівних та екстравагантних форм виявлення у вигляді авангардизму.

Модернізм (від фр. - новітній, сучасний) - загальне позначення напрямів мистецтва та літератури кінця XIX-XX ст. (кубізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм тощо), які характеризуються розривом з традиціями реалізму.

Причини виникнення модернізму:

1) Як реакція на суспільні проблеми. На рубежі ХІХ-ХХ ст. особливо після першої світової війни загострилась духовна криза. Свій внесок в руйнування духовних засад культури внесли й революції. Почалася інтенсивна атеїзація свідомості значної частини людства. Утворився духовний вакуум, який потребував свого заповнення.

2) Причина криється у суто художніх субстанціях. Реалізм дещо “приївся” читачеві. От письменники-модерністи і шукали нових, не набридлих публіці змісту і форм художніх творів.

3) Особистісні. Згадаймо літературних велетнів-реалістів XIX ст.:Cтендаль, Бальзак, Діккенс, Флобер, Золя, Достоєвський, Толстой. Досить тяжко не вийшовши за межі реалізму створити щось “конкурентноспроможне”, водночас з ними чи після них. Молоді літератори стали торувати свої, нові "модерні" шляхи в літературі.

Отже, поява модернізму зумовлена як соціально-політичними, так і суто художніми (і навіть особистісними) причинами.

Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Анрі Бергсона, Зиґмунда Фрейда, Карла Густава Юнга і т.д.

Їх роздуми про трагедію та крах традиційного гуманізму, історичний тупик, у якому опинилося людство, складний та суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом, її відчуженість від світу примусили людство багато в чому переглянути свої погляди на світ і місце людини в цьому світі.

Модернізм став характерним напрямком у мистецтві ХХ століття. Основні естетичні принципи модерну в образотворчому мистецтві – заперечення зображальності, абстракціонізм і поп-арт, у музиці – заперечення звукової організованості – мелодії, гармонії, електронна музика, в театрі – відсутність осмисленого художнього мовлення, логіки розгортання драматичної дії. Основні представники модернізму в літературі – Ф.Кафка, Джойс, Камю, в театрі Іонеско, Сартр, Беккет, у малярстві – Кокошка, Сальвадор Далі, у музиці – Шемберг, Штокхаузен.

Більшість дослідників пов’язує виникнення модернізму з експресіонізмом ( від франц. – вираження, виразність). Початок експресіонізму як художнього напрямку було покладено у 1905 р. організацією “Міст” – студентами архітектурного факультету Вищого технічного училища у Дрездені. У геометрично спрощених формах,