“Сучасний стан української культури”
ПЛАН
Вступ.
Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи.
Література.
Театральне та музичне мистецтво.
Живопис, скульптура та архітектура
Стан кінематографу та відеокультури.
Релігія.
Відродження забутих імен.
Державна підтримка української культури.
Висновки.
І. Вступ.
Український народ як творець національної та співтворець світової культури нагромадив за свою багатовікову історію величезні духовні надбання. До його духовної скарбниці входять видатні пам'ятки трипільської та скіфської культури, княжої доби, українського барокко, творча та філософська спадщина Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка. Новітня історія української культури визначається діяльністю її творців і реформаторів Олександра Довженка, Леся Курбаса, Бориса Лятошинського, Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Павла Вірського, Степана Турчака та багатьох інших талановитих майстрів.
Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культу-ри в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду дер-жавотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації но-вого структурування, а сама українська культура в цілому - нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.
Тож завдання в осягненні даної теми і полягає в осмисленні цього контексту та тих соціально-культурних змін, які з ним пов'язані.
ІІ. Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи.
Розвиток української культури базується на таких загально-визнаних засадах:
самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;
творення єдиного загальнонаціонального культурного прос-тору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;
забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави;
забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості, особливо молоді;
підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;
збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про дальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;
утримання зусиллями держави та місцевого самовряду-вання базових елементів культурної інфраструктури, основних (у національному, регіональному та комунальному масштабі) культурно-мистецьких закладів та організацій;
забезпечення державної підтримки та сприятливого госпо-дарсько-правового режиму для культурно-мистецьких організа-цій, об'єднань, окремих митців незалежно від підпорядкування чи форми власності;
створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів та засобів до підтримки культури й мис-тецтва.
Процес реформування культурної сфери має включати:
створення нової правової бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, що відповідала б сучасним світовим вимогам та українським особливостям;
реорганізацію майнових та фінансово-господарчих взаємин у культурній галузі, аби привести їх у відповідність із загальним
напрямком суспільно-економічних реформ;
заохочення становлення й зміцнення мережі недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фундацій, професійних гільдій, виконавських колективів тощо), які забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через багатоманіття творчих, господарських, адміністративно-правових форм її існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою;
створення умов здорового протекціонізму щодо вітчизня-ної культури, національної культурно-мистецької продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Важливо прослідкувати плідність і перспективність спадкоємності тих перетворень і тенденцій, які стимулюють розвиток української культури сьогодні. До них в першу чергу слід віднести напрямки, що були спрямовані на демократичне оновлення суспільства (шляхом зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо зневажених національних цінностей. Значну позитивну роль в підготовці майбутніх змін в національній культурі мав період, званий перебудовою. Упроваджувана поступово, а в більшій мірі навіть стихійно, лібералізація духовного життя по-родила енергію постійних зрушень і новацій. Суттєво урізноманіт-нилось духовне життя суспільства за рахунок проникнення (спочат-ку напівмаскованого, а потім відвертого) зарубіжних модерністських і пост-модерністських напрямків. Відбувалось "розхитування" традиційних критеріїв оцінки ху-дожніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром відтінків. У значній мірі суспільством все більш усвідомлювалась однобічність висунення на перший план критерію "ідейності".
Поступово допускається, а потім і визнається існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів. Проводиться ціла серія соціальних реформ у сфері культури та мистецтва (наприклад, багаторічний експеримент з реформування театральної справи в СРСР), які мали ряд плідних наслідків. Надається значна свобода у виборі репертуару та діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації. Тому зміни, які проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були значною мірою продовжен-ням, але на більш визначеній національній основі, тих тенденцій і напрямків, що склалися в період "перебудови", доповнились широ-ким андеграундом — напрямками мистецтва, альтернативними со-ціалістичному реалізму.
Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, поро-джуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "пост-тоталітарне суспільство". Радикаль-не реформування суспільства активно формує нову культурну ре-альність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки лю-дини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.
Сукупність цих правил поведінки людей (різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечли-вих за своїм характером