VI. Стан кінематографу та відеокультури.

Однією з важливих складових культури в Україні є кінема-тографія. Вона покликана відігравати помітну роль у справ і формування духовних запитів суспільства. Однак за останні роки внаслідок недостатньої державної підтримки, численних адмі-ністративних реорганізацій, непродуманого впровадження еле-ментів ринкових відносин при відсутності сучасної нормативно-правової бази вітчизняний кінематограф опинився у вкрай важкому стані, Українська кінематографій в останні роки значно скоротила обсяги виробництва фільмів і швидкими темпами втрачає кінопрокат, кіномережу, глядача.

У нових умовах потрібно розв'язати ціпу низку завдань: здійснити структурну перебудову всієї галузі кінематографії з врахуванням умов ринкової економіки, сприяти формуванню ринкової інфраструктури української кінематографії, сформува-ти сучасні механізми фінансування національного кіновироб-ництва, зокрема виробництва фільмів для дітей, впровадити продюсерську систему виробництва фільмів, створити стимулюю-чу, протекціоністичну законодавчу базу, структури кінореклами вітчизняної кіно- та відеопродукції, забезпечити пріоритетні умови українським фільмам на вітчизняному екрані, відродити українську кіноархівну справу, побудувати стабільні й двосто-ронні канали мистецьких та комерційних зв'язків української кінематографії із світовим кінопроцесом.

VII. Відродження забутих імен.

Основним змістом українського культурного оновлення і відро-дження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, прак-тиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або приза-булись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну "ікону" нашої культури. Дивним сяйвом опромінює нас те, що вважалося "білими плямами". Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Укра-їну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Так, органі-зована нею державна програма "Повернуті імена" інтегрує зусилля багатьох інституцій, зокрема Національної Академії наук, Україн-ського фонду культури, товариства "Україна", Фонду сприяння роз-витку мистецтв України, спрямовані на висвітлення невідомих фактів української культури. В архівах, музеях, бібліотеках України ство-рюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про укра-їнську культуру в зарубіжних країнах.

Зусиллями згаданих інституцій тільки за останні два роки було проведено ряд міжнародних конференцій, фестивалів, виставок, в ре-зультаті яких "пригадано" імена Володимира Січинського, Олексан-дра Архипенка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Григорія Крука, Люд-мили Морозової, Мирослава Радима, Ігоря Стравінського, Петра Ме-чика, Федора Акименка, Василя Авраменка та багатьох інших.

VIII. Державна підтримка української культури.

Навальна, агресивна пропаганда західних цінностей в їх не кра-щих зразках певною мірою почала деформувати ще не усталену си-стему національних цінностей, робити привабливим для молоді "ге-роїв" західного світу, часто чужих нашій моралі і нашому менталіте-ту, що починає викликати протест громадськості, особливо інтелігенції.

У зв'язку з підвищеною конкурентністю західної і російської культури та значним зниженням показників освоєння і продукуван-ня культури української в суспільстві починає усвідомлюватись не-обхідність протекціонізму щодо неї з наданням їй певних пільг і переваг, особливо у виданні україномовної літератури, кіновиробниц-тва та кінопрокату. Розв'язанню цієї проблеми сприятиме виконан-ня Указу Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян", яким затверджено основні напрями розвитку духовності українського суспільства. "Розбудова суверенності й незалежності, демократичної, соціальної правової держави, — підкреслено в Основних напрямах, — потребує активізації зусиль органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій, спрямованих на розвиток духовності, вихо-вання патріотизму та поваги до історичної спадщини українського народу, укріплення в суспільній свідомості загальнолюдських мораль-них цінностей, виховання соціального оптимізму та впевненості кож-ного громадянина у своєму майбутньому, формування здорового спо-собу життя."

У зв'язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей і покращенням орієнтації українського суспільства у їх світі поси-люється потреба в новому просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи виховання, які повинні відпо-відати потребам оновлення суспільства.

За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму "Освіта XXI ст.", "Засади гуманітарної освіти в Україні", концепція "Основи національного виховання", "Українознавство в системі освіти". Обговорюються громадськістю проекти програм "Національна ком-плексна програма естетичного виховання", "Дозвілля і молодь".

IX. Висновки.

У українському суспільстві все більше усвідомлюється загальна потреба в куль-турі як підоймі, що здатна вплинути на поступ суспільства в цілому. Культура все грунтовніше починає розумітись як найважливіший здобуток нації, її достоїнство і сутність, бо культура — це те, що збе-рігає й утверджує не тільки особистісне, але й національне існування. Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка в значній мірі залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як характерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності. Отже майбутнє української культури залежить в першу чергу саме від культурної свідомості українців.