Радянський народ під керівництвом Комуністичної партії успішно будує комуністичне суспільство. В «Основних напрямах економічного і соціального розвитку СРСР на 1981-1985 роки і на період до 1990 року» записано:

«Нинішнє десятиріччя — новий великий етап у створенні матеріально-технічної бази комунізму, розвитку суспільних відносин, формуванні нової людини».

У світлі цих величних завдань важливого значення набувають такі питання, як житлове будівництво, поліпшення культурно-побутових умов життя населення, благоустрій міст і сіл.

Соціальний розвиток суспільства і піднесення народного добробуту передбачають також підвищення якості планувальних, архітектурних і будівельних робіт, зниження вартості зведення будинків і споруд, а це вимагає від архітекторів, інженерів, будівельників творчих пошуків у розв'язанні ряду проблем, що сприятиме появі нових шедеврів радянської архітектури.

У Звітній доповіді Центрального Комітету КПРС XXVI з'їздові Комуністичної партії Радянського Союзу товариш Л. І. Брежнєв зазначив: «Не треба пояснювати, як важливо, щоб усе, що нас оточує, несло на собі печать краси, доброго смаку. Олімпійські об'єкти і деякі житлові квартали Москви, відроджені перлини минулого і нові архітектурні ансамблі Ленінграда, новобудови Алма-Ати, Вільнюса, Навої, інших міст — це наша гордість. І все-таки містобудування в цілому потребує більшої художньої виразності і різноманітності...».

Шедеври світової архітектури мають велике інтернаціональне значення. Ось чому ми не тільки бережемо Кіжі і Регістан, історичні пам'ятки Новгорода і Києва, стародавні квартали Талліна і Тбілісі, кращі архітектурні твори радянських зодчих. Нас глибоко хвилює доля Пізанської Кампаніли і руїни афінського Акрополю, храму в Абу-Сімбелі і ансамблів Венеції, цікавлять нові дослідження Пальміри, реставрація парків Версаля і відбудова Королівського палацу у Варшаві. Адже нашою ідеологією є марксизм, а він, як писав В. І. Ленін, засвоїв і переробив усе, що було цінного в більше ніж двохтисячнорічному розвитку людської думки і культури.

Краще один раз побачити, ніж сто раз почути. Чи не найбільше ця приказка стосується архітектури, її сприймання залежить від навколишньої забудови, природних умов, освітлення, пори року і дня, чистоти повітря і багатьох інших факторів, навіть від настрою глядача. Наприклад, я вперше побачив афінський Акрополь наприкінці літа. Стояла спека, внизу, у сіруватому мареві, губилися квартали Афін. Парфенон був прекрасним, але в мене мимоволі виникало запитання: чому так багато говорять про золоте світіння пантелійського мармуру, з якого збудовано Парфенон? Мармур як мармур, укритий шаром жовтого пилу. І чому кажуть, що скеля Акрополя має фіалковий відтінок? Просто сіра скеля та й годі. І колони мармурових споруд на фоні посірілого від спеки неба здавалися меншими, ніж я уявляв їх собі досі. Через кілька років я знову побував в Афінах. Над Акрополем щойно пройшли грозові дощі, і осяяний сонцем Парфенон виглядав велично й гордо на фоні темно-синього неба, мармур випромінював золоте сяйво, і скеля Акрополя була справді бузкового кольору. Інше враження.

Константинопольський Софійський собор я вперше побачив яскравого сонячного дня. Всередині він здавався вдвічі більшим, ніж зовні. У золотавому серпанку губилися бокові приміщення — нефи і центральний простір здавався безмежним. Вікна під велетенським куполом зливалися в суцільну смугу світла, і від цього створювалось враження, ніби купол повис у повітрі. Згодом мені ще раз довелося побувати в Стамбулі. Був похмурий день, коли я пішов до Софійського собору. Внутрішній простір собору ніби зменшився, розміри центрального нефа здавалися невеликими.

Але якщо та чи інша година доби впливає на освітлення споруди, її окремих частин, то плин часу, виміряного цілими історичними епохами, позначається на стані збереження пам'яток архітектури. Від найдавніших часів і до сьогодення над нашою планетою вирували сотні, тисячі ураганів як природного, так і соціального характеру. На жаль, до наших днів не уціліло багато шедеврів архітектури і містобудування, головним чином — споруджених з дерева, житлового й громадського вжитку. Оскільки панівні класи і церковники, прагнучи до зміцнення й звеличування своєї влади над трудовим населенням, будували палаци, релігійні храми і церкви з природного каменю або цегли, саме культові споруди складають нині скарбницю архітектурних пам'яток. Ось чому про мистецтво зодчих минулих віків доводиться судити переважно з існуючих кам'яних соборів, гробниць, веж тощо.

Перед автором книжки стояло складне завдання: як з багатющої скарбниці світової архітектури відібрати порівняно невелику кількість найвизначніших для тієї чи іншої епохи пам'яток. Тут важко було уникнути певних суб'єктивних міркувань, оскільки більшість споруд, обраних для розповіді, автору пощастило побачити на власні очі. Проте вміщені у книзі розповіді дадуть читачеві певне уявлення про основні етапи розвитку світової архітектури, найвизначніші архітектурні стилі та характерні їх ознаки.