Така різна емаль

Знайомство з різновидами емалей на прикладі музейних експонатів (Схід, Європа, Росія). Техніка виготовлення емалі. (Проводить молодший науковий співробітник Н.В.Андрущенко).  

Тематичні екскурсії проводяться тільки за попередніми заявками.  

Тематичні екскурсії можуть проводитися у формі виїзних лекцій та ілюструватися кольоровими слайдами із зображеннями експонатів музею.  

При музеї також працює музейно-освітній центр для дітей і дорослих.

Керівник - старший науковий співробітник З.Б.Шинчук.

www.museum-collections.odessa.ua

Літературно-меморіальний музей О.С. Пушкіна.

На вулиці Пушкінській в будинку №13 знаходиться літературно-меморіальний музей О.С. Пушкіна.
В 20-ті роки XIX століття цей будинок належав відомому в Одесі купцю – Шарлю Сікару.
Це один з перших готелів молодого міста - "Hotel du Nord", де були кімнати для гостей, каретні сараї зі стайнями.  

Під час візиту до Одеси 3 липня 1823 р. Пушкін зупинявся в цьому готелі на місяць.  

За тринадцять одеських місяців ним створено поему «Цыганы», завершено поему «Бахчисарайский фонтан», написано тридцять ліричних віршів і дві з половиною глави роману «Евгений Онегин».

Описавши Одесу і главі "Путешествие Онегина", Пушкін, за виразом поета Туманського, подарував місту «грамоту на безсмертя».

Вулиця, на якій мешкав великий поет, раніше називалася Італійською, її перейменовано в 1880 р. в Пушкінську. В «Пушкінському» будинку (так його назвали одесити – шанувальники творчості поета) більше 30 років працює музей великого поета.  

Тут можна ознайомитися зі старовинними гравюрами пушкінської Одеси, портретами сучасників поета, унікальними пушкінськими автографами з малюнками, рідкісними виданнями творів Пушкіна. Кожна річ пушкінського часу, яку представлено в експозиції, переносить у світ пушкінських образів, передає дух часу, настрій поета. 

Щорічно музей відвідують десятки тисяч людей. Тут відбуваються зустрічі з творчими і науковими робітниками, відкриті уроки, консультації для учнів, вечори, присвячені пам’яті О. Пушкіна, працюють книжкові та художні виставки. 

Музей болгарської народної культури

Цікавим та повчальним є досвід створення музею болгарської народної культури під назвою „Камчікська кишта”, в селі Зоря Саратського району, відкриття якого за участю президента Асоціації болгар України, народного депутата України Антона Івановича Кіссе відбулося 19 червня 2005 р. в день свята Трійця.

Особливість музею полягає в тому, що там речі та експонати можна потримати власноруч. За участю відомого вченого-етнолога доцента Пригаріна Олександра була створена етнографічна мапа стосовно населених пунктів, яка дає важливу уяву про багатонаціональний склад населення Південної Бесарабії, традиції міжнаціональної злагоди та добросусідства, що існують віками.

Відвідувачам виступ місцевого народного ансамблю „Янка” допомагає ближче ознайомитись з багатою пісенною спадщиною сучасних болгар Придунав’я, зрозуміти, як поза межами історичної батьківщини збереглися давні звичаї і обряди, традиції народного танцю, які передаються з покоління в покоління.

Кожен турист, який завітає у музей-подвір’я, зможе скуштувати спечену у домашній печі міліну, місцеву овечу бринзу з овочами, підняти свій настрій келихом доброго вина.

Робота над створенням музею об’єднала місцевих жителів та громадськість, підбір експонатів та їх інвентаризація проводилась під керівництвом доцента кафедри археології та етнологіїі Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова Олександра Пригаріна за участю студентів старших курсів історичного факультету ОНУ, до речі – вихідців з села Зоря.

Тут зібрані предмети та речі старовини, зразки чоловічого та жіночого одягу, килими, рушники із зразками народної вишивки, старі фотографії та книги з історії села. Цікавими є зразки посуду, предметів широкого вжитку та побуту.

В цілому, ідея утворити музей-подвір’я в болгарському селі і зробити його об’єктом екскурсійного показу належить заступнику голови правління обласної організації Одеського Товариства краєзнавців, керівнику туристичної агенції „Велком” Гриськову Антону, який вважає виконану роботу важливим етапом у формуванні нових підходів в розвитку музейної справи в Придунав’ї – регіоні, потенційно привабливому для вітчизняних та зарубіжних інвесторів.

Болгари Бесарабії

Болгари (самоназва – болгари, българи) – народ, який розмовляє мовою, південно-словянської групи індоєвропейської сім’ї. Більшість з них - православні.

Загальна чисельність болгар – 9,4 млн населення. Українська діаспора болгар – одна із найчисленних – 220 тисяч. Більша частина мешкає на території Буджака (район Південної Бессарабії на Одещини) і складає 20,7 % населення регіона.

Бесарабія з давніх часів заселялася болгарами.

В середньовіччя тут були купці, священники, монахи… З 1770-х років в Буджак переселяються болгари з сусідньої Добруджи. Наприкінці століття тут нараховують близько 2000 болгарських сімей.

Особливо численні переселення болгар до Бесарабії були протягом1809-1813 рр. та 1828-1834 рр. Тоді сформувалося більш ніж 50 колоній «задунайських переселенців», основну частину яких складали болгари. Частина бессарабських болгар протягом 1850-1860-х рр. перейшло до Приазов’я, а на їх місця прийшли нові болгари.

Серед болгар Буджака зберіглася дуже оригінальна внутрішня структура. Присутність різних субетнічних груп відображає стабільність ареалів проживання, мовних особливостей та культурно-побутових реалій окремих поселень та груп. Наприклад, в тому ж селі Зоря Саратського району (в минулому «Камчик», заснований у 1830 році) на нижній вулиці проживають «фракійці», а на верхніх – «балкарці».

В господарстві бесарабських болгар національна специфіка виявляється у вівчарстві, виноградстві, садівництві, ремісництві.

Особливості у харчуванні – жарені овочі, м’ясо, різні соуси ( манжо). Особливе місце займає хліб, кисле молоко, бринза та ін. Із оригінальних блюд можемо назвати листкові пироги (міліна, банниця, тукманник), жарена баранина з рисом (курбан).

Традиційний жіночий костюм складався із білої тунікоподібної сорочки (риза), вовняного плаття (рокла, сукман) і фартуха (престилка). Чоловічий костюм – коротка біла рубаха, вовняні штани (гаши), червоний кушак, шкіряна безрукавка (кептар).

Татарбунарський районний краєзнавчий музей    

Рік заснування – 1960. Музей спочатку називався музеєм історії Татарбунарського повстання проти окупації Румунією 1924 року.

Сьогодні діють 8 залів та картинна галерея.   

Кожний зал присвячено певному