Благовінщенський Собор Харкова

Невеличкий храм на честь Благовіщення Божої Матері стояв на цьому місці вже на початку XVIII ст., але його кілька разів розбирали і відбудовували у нових формах. Коли у 1901 році було зведено нинішній Благовіщенський собор, то попередній храм, що стояв поруч, було також розібрано. Розроблення проекту нової храмової споруди було доручено харківському архітектору Михайлу Ловцову. За проектом, новий собор мав постати у популярному на той час неовізантійському стилі. Проте головною особливістю даної будівлі стала його дзвіниця, що за своєю архітектурою була ближчою до готики, з її відповідними формами. Замість традиційної для наших храмів маківки, дзвіниця Благовіщенського храму отримала інше завершення, яке більше нагадує ратуші в містах Західної Європи.

Але, завдяки таланту архітектора, його геніальне творіння, що постало в центрі Харкова на правому березі річки Лопань, змогло в собі органічно поєднати і фантастичну строкатість східної архітектури, і витончену елегантність готичного Заходу. Для свого часу Благовіщенський собор став чи не найвдалішим прикладом синтезу різних напрямів у архітектурних стилях. Його оригінальний силует вніс свій неповторний колорит у центральну забудову Харкова. Повністю будівельні роботи тривали майже 20 років, а на все будівництво собору разом із дзвіницею пішло без малого 7 мільйонів штук цегли.

Не менше було покладено робіт і по внутрішньому убранству храму. Його стіни та купол були прикрашені розписами, виконаними харківськими та московськими художниками. Основні іконографічні мотиви бралися з Володимирського собору в Києві та московського Храму Христа Спасителя. Як елемент готичного оздоблення, можна навести і вітражі на вікнах собору, де зображені святителі та преподобні, особливо шановані на Слобожанщині. Сьогодні в стінах Благовіщенського собору почивають мощі великих угодників Божих, прославлених Святою Православною Церквою.

Тут знаходяться мощі Мелетія Леонтовича, архієпископа Харківського і священомученика Олександра, які з тисячами мучеників принесли себе на вівтар і засвідчили, що дияволу і соратникам його не здолати Церкви. Із середини минулого століття в Благовіщенському соборі почивають мощі видатного церковного діяча XVI-XVII ст. святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця. Свого часу цей архіпастир відійшов до Бога в Лубенському монастирі поблизу Полтави, де і був похований. Це єдиний канонізований Константинопольський святитель, який знайшов упокоєння на наших землях. Його було поховано за традицією Візантійської Церкви – в сидячому положенні.

Страшні комуністичні часи оминули цю святиню, але в 1930-х роках Благовіщенський собор все ж таки було закрито. Хоча нова влада і обіцяла використовувати його для культурних цілей, проте через деякий час на території храму було влаштовано конюшню, а в підвальних приміщеннях собору – перебував склад нафтопродуктів. Навіть після відкриття храму в 1943 році, до 80-х років його цокольну частину займала фруктова база місцевого Облвиконкому. Після виведення бази зі стін святині, на її місці було освячено підвальний храм. Але випробування на собор випадали і в наші, відносно мирні часи.
Страшне випробування випало на долю собору влітку 1997 року. Невідомі зловмисники підпалили верхівку його дзвіниці. У результаті пожежі тоді згоріла верхня частина дзвіниці, а хрест упав на землю. Але, на щастя, сам собор не постраждав, як не постраждав і ніхто з людей. І сьогодні архітектурний комплекс Благовіщенського собору, як і сотню років тому, дивує кожного своєю свіжістю та красою.

На рубежі тисячоліть архітектурний Харків збагатився білосніжним храмом на честь Різдва Христового, зведеним у пам’ять великого двохтисячолітнього ювілею пришестя на землю Сина Божого. Окрім чудових пам’яток архітектури, Харків має й інші унікальні місця. Це в першу чергу пам’ятник Тарасу Шевченку, що вважається найкращим із пам’ятників Кобзарю в світі. І саме в Харкові знаходиться найбільша в Європі площа, що нині зветься площею Свободи. Рівно два століття тому в місті було відкрито власний університет, що сьогодні є одним із найбільших у державі.

Засноване в середині XVIII ст. на злитті річок Лопань і Харків, згодом це місто стало потужним індустріальним центром. Його бойові та мирні машини прославили цей регіон по всьому світу. В 1962 році в Харкові народився мільйонний житель, а тридцять років тому це місто стало другим в Україні, де було відкрито метрополітен. Але, незважаючи на високі досягнення цивілізації, ніколи не слід забувати, що коріння Харкова виходять із Православ’я. Саме православна віра формувала світогляд його перших поселенців і визначала подальші шляхи розвитку всього Слобожанського краю. І цю особливість Харкова заперечити дуже важко.

Після десятиліть безбожжя Харків поступово повертається до своїх релігійних витоків, свято зберігаючи пам’ять про своїх славних попередників. У минулому році у місті було відкрито один із перших в Україні церковних музеїв, в якому всі бажаючі можуть ознайомитися як із давнім минулим православного Харкова, так і з його сучасним життям.

А сучасний центр міста віднедавна знову прикрашають його три духовні домінанти, що розмістилися по обидва береги Лопані. Це в першу чергу древній Покровський монастир, заснований ще в XVII ст., і в якому свого часу працював викладачем навіть Григорій Савич Сковорода, другий – це величний Успенський собор із 90-метровою дзвіницею. З часів його побудови у XVIII ст. у ньому розміщувалася кафедра Харківських єпископів. А наймолодший серед них - це собор на честь Благовіщення Божої Матері. Протягом неспокійного ХХ