Тип персонажа-інтелектуала притаманний Кулішевій драматургії другої половини 20-х років. Це і скульптор Овчар, і поет Ілько Юга, і романтик Ромен, і скептик Байдух, і музикант Ігнацій Падур. Його інте-лектуали - характери трагедійні. У кожного з них своя особистісна, соці-ально-психологічна, соціумна, а то й психічна трагедія.

Спільне в них те, що вони є характерами еволюційними й від роман-тичного сприйняття дійсності приходять до розчарування. „Горе з розуму” спіткає усіх напружено мислячих героїв М. Куліша, тому що мисли-ти для них означає страждати. їхня інтелектуалізація супроводжується ґрунтовною психологічною розробкою. Образ Падура з драми „Маклена Граса” є підсумовуючим й типовим у розробці цього виду персонажів. Він висловлює настрої, думки, світовідчуття, що так чи інак-ше дотичні й до інших Кулішевих персонажів-інтелектуалів. Іронічний скептик з романтичною душею, музикант-віртуоз та віртуоз думки, І. Па-дур говорить про трагізм свого внутрішнього стану, свого бачення світу в образній та алегорійній манері, побудованій на зіткненні романтично-го й заниженого начал:

„...Колись мені гралось от що. Я на світанку виходжу, розумієте, на невідому алею. Ростуть могутні дерева. Тепер таких нема. Ну, такі, як на героїчних пейзажах Пуссена. А далі — передсвітанкове небо. Такого не буває. На мене чекає прекрасна дівчина. Такої теж не буває. У неї очі як передсвітанкове небо, тремтять губи. Я цілую їй руки, і ми йдемо по алеї в якийсь невідомий, неземний край. Мусить зійти зовсім інакше сонце, не наше, погане, а зовсім нове. Ми йдемо та йдемо. Ми ніби вічно йде-мо... Тепер? Тепер от що: минули і революції, і соціалізм, і комунізм. Зем-ля стара й холодна. І лиса. Ані билиночки на ній... Сонце — як місяць, а місяць — як півсковорідки — сидить останній музикант і грає на дуду. (Грає на дудці.) Це теперішня моя композиція...”

Інтелектуально-психологічний стан персонажа цікавить М. Куліша у різні моменти й фази його буття:

у побутових стосунках і реаліях;

гра-нично загострених ситуаціях;

властивому для нього оточенні;

незвич-ному, не властивому для нього середовищі;

у драматичні й трагедійні періоди його життя;

комічних сценах і ситуаціях.

Характери Миколи Куліша — це драматично-складні й художньо-самобутні утворення. Вони вирізняються різним ступенем щирості, культури, освіти. Проте в них завжди можна побачити людину й людяне.

Структура Кулішевого образу визначається багатоплановістю зобра-ження й сюжетно-композиційною поліфункціональністю, ціннісною складністю й підтекстною глибиною. Його персонажі живуть насиче-ним розумовим життям. Вони мислителі, полемісти, бунтівники. Вони формують власну картину дійсності й світу. В їхніх думках інколи відчу-ваються авторські „зернини”, проте вони завжди виступа-ють рупорами власних ідей, які узгоджуються з логікою їх духовного руху та етичних цінностей. Інтелектуальна еволюція персонажів пов'язуєть-ся з еволюцією психічною і разом з нею входить до найважливіших ком-понентів концепції твору.

Художній макрокосм Миколи Куліша розгортається як динаміка пев-них мотивів, сюжетів, ідей, як часово-просторова модель буття як ти-пологія художніх образів і характерів. Кулішевий світ різний у своїх концепціях й естетичних пріоритетах, але єдиний у своїй суперечливості та мистецькій довершеності й класичності.

П’єса „Народний Малахій” належить до найбільш дискусійних творів М. Куліша й виключає однозначність у своїй інтерпретації. За своїм заду-мом, за своєю мистецькою природою п'єса розрахована на безмежний асоціативний спектр у її сприйнятті й тлумаченні. Художня непересічність „Народного Малахія” значною мірою зумовлена його символіко-образною складністю, яка й посилює інтерес до твору. До явищ на кшталт Кулішевого „Народного Малахія” цілком природно відносити вислів Е. Іонеско, одного з лідерів „те-атру абсурду”, який з парадок-сальною афористичністю фор-мулював, що, можливо, твір — це лише те, що про нього ду-мають.

Вже у назві пєси виокремлено її лейтмотивну домінантність – постать головного персонажа, Малахія Стаканчика. У творі художньо чітко простежено по-трагедійному складний духовний і психологічний шлях головного героя. Малахій — це персонаж-концепція, персонаж-символ, персонаж-фантом. Попри свою узагальненість, він досить рель-єфно індивідуалізований. Це на-тура романтична, непересічна й жалісна. Малахію властиве загострено трагічне сприйняття дійсності. Він змальований у спектрі й динаміці складних психічних станів. Він водночас проповідник-реформатор і „маленька людина”, у мізку якого на ґрунті ба-чених та уявних сцен утворюється фантасмагорійна картина буття.

Малахія Стаканчика змальовано як характер з акцентованою пси-хікою. З реплік його доньок, дружини, кума дізнаємося, що раніше, до революції, він був цілком типовою провінційною постаттю. Але події соціальних потрясінь та національно-громадянської війни надзвичайно сильно вплинули на його свідомість. Драматург зображує свого героя у той час, коли ним заволоділа ідея-фікс — негайно й особисто взяти участь у кардинальному переустрої України, як світу.

Митець детально показує, як дивовижна доктрина, що визріла у мізку Малахія, поступово витісняє будь-яке адекватне сприйняття навколиш-ньої реальності. М. Куліш підкреслює, що власна свідомість стала для Стаканчика єдиною й визначальною цінністю. Драматург наголошує на тому, що підґрунтям для ідеї та концепцій Малахія спочатку була дійсність з її негараздами й недоліками, але поступово внутрішній світ головного пер-сонажа віддалився від навко-лишнього світу й перетворив-ся на замкнений у собі простір. Важливе значення у п'єсі має зображення картин, що їх Стаканчик малював перед со-бою й перед іншими персона-жами (санітаркою Олею, бо-жевільними, робітниками тощо).