Спочатку Лука сприймає „українську ідею” в іронічному контексті, але згодом, на відміну від Гамаря, національні завдання набувають для нього досить важливого значення. У п'ятій дії драматург показує, що як член ревкому Лука дбає про національну просвіту й культуру. М. Куліш змальовує його в ситуації, коли молодий більшовик віддає накази відре-монтувати школи, „букварів українських надрукувати”, а також „зібрати відомості, скільки учителів, що знають українську мову”. Лука виступає речником тієї течії у більшовицькому русі, що після приходу до влади прагнула поєднувати ідею нового соціального устрою з ідеєю роз-витку української самосвідомості й нації.

Образ і концептуалістика Луки мають певні автобіографічні ознаки. Доречно зазначити, що для Миколи Куліша національні питання були не менш важливими, ніж питання соціальні, що у 20-ті роки XX століття через розв'язання національних проблем драматург убачав ключ до вирі-шення багатьох завдань соціальної ваги. Під цим ракурсом багатознач-ним постає той факт, що в останній сцені, де з'являється Лука (сьома дія, перша сцена), він показаний як персонаж із виявами гуманістичної культури. Після вдалого для „червоних” бою він висловлює Ількові Юзі, своєму другові, невдоволення тим, що йому „не повезло: Гамар нав'язав арешти й обшуки”.

Лука — це персонаж, важливий у „Патетичній сонаті” не тільки для формування багатогранності звучання мотиву-образу України, а й для ви-раження художніх роздумів самого драматурга. Ймовірно, що у ньому ми-тець втілив власне бачення того шляху, яким, на його думку, могла б піти сучасна йому Україна і на якому вона могла б розраховувати на духовну перспективу й національний розвиток.

У поетичній драмі „Патетична соната” осмислений Миколою Кулішем образ України вимальовується ніби на роздоріжжі. Терпить поразку в художніх реаліях твору шлях і концепція Пероцького. Нездійсненими залишаються ідеї та прагнення Марини Ступай. У ранзі переможців до-
ходять до розв'язки твору Лука і Гамар. Проте в їхньому розумінні долі України митець виділяє важливі соціодуховні відмінності. Якою доро-гою піде Україна? Що з нею буде? Один висновок Микола Куліш робить однозначний — Україна пройшла трагічну путь. Як ця путь складеться надалі? Це питання відчувається у фіналі п'єси, але відповіді на нього митець не дає.

У драмі „Маклена Граса” Куліш закумулював чимало з тих про-блем, що були розроблені ним у попередніх творах — у „97”, „Народно-му Малахієві”, „Патетичній сонаті”, „Вічному бунті”. Це проблеми впли-ву бідності, голоду на психіку й соціопсихічну поведінку особистості, взаємин непересічної особистості й соціуму, драми людини на тлі світо-глядних змін, долі митця у добу соціальних зламів, бунту проти стерео-типів і соціальних шаблонів тощо.

Події в „Маклені Грасі” розгортаються у Польщі кризового періоду порубіжжя 30-х років XX століття. Драматург використовує контрастну композиційну канву, частково апробовану ще у п'єсі „97”: протистав-лення заможної родини Зброжеків бідній сім'ї Грасів.

Про умови життя Грасів драматург повідомляє стисло у ремарці: „З підвалу вилізла Маклена”. М. Куліш підкреслює, що сім'я Грасів перебуває на нижчій сходинці соціальної ієрархії. Граса-батько не має роботи. Він та дві доньки зубожіють. Стефан Граса — похмура, озлоблена злиденним існуванням людина. Голодування його сім'ї носить не просто соціальне (як це було в „97”), а політичне забарвлення, тому що Граси голодують унаслідок фабричного страйку, підтриманого лівими силами.

Стефан Граса важко хворіє на ноги. Життя майже зламало його. Проте під час страйку він ще тримається й із викликом полемізує з маклером Зброжеком. Та коли з'ясовується, що страйк нічого не дав і фабрику за-крито, він не витримує й на колінах прохає пана Зарембського не виганя-ти його з підвалу й почекати три дні сплати за житло. В умовах постійно-го голоду, безробіття й потрапивши при цьому у безвихідне становище Стефан Граса остаточно втрачає будь-який сенс життя. У критичний момент, вражений розповіддю Зброжека про те, як його будуть викида-ти з будинку, йому спадає на думку закінчити життя самогубством.

Загострюючи динаміку сюжету, М. Куліш ставить Грасу-батька перед дилемою: погодитись на пропозицію маклера вбити його, Зброжека, й за це одержати гроші — чи ні. Драматург не раз вдавався до моделювання екстремальних ситуацій, убачаючи в них можливість висвітлити підва-лини людської свідомості та чинники досягнення максимальної художньо дієвої гостроти. Моральний вибір Стефана Граси відлунює соціальними нотами: „Я задля своїх дітей на коліна стану, а задля твоїх вбивати й тебе не стану. Хотів ще раз перед своєю загибеллю на мені заробити! У-у-у!..”

Розвиток колізії „вигідного вбивства” митець продовжує тим, що на пропозицію Зброжека, якому була вигідною власна смерть, погоджується старша донька Граси — Маклена. Фінальною сценою п'єси стала зустріч Маклени й Зброжека для того, щоб вона виконала їхню домовленість. Драматург показує, що Маклена настроєна рішуче. Проте у її рішенні вбити маклера переважають не економічні, а соціально імпульсивні мотиви. М. Куліш ще раз трансформує колізію драми. Аспект „гроші заради жит-тя” він змінює на інший — „життя заради протесту”. Символічною є сце-на, коли Маклена рве злоті, що їх Зброжек приніс їй, та стріляє в