У цій же, другій, сцені під час діалогу Рини й Улі драматург розвиває мотив „чоловіче кохання і жіноча кар'єра”, при цьому активно уводячи сатиричні інтонації. Характерографічною є та обставина, як наполегли-во, неухильно й палко Рина переконує подругу розпочати любовну гру з Мокієм, прозоро натякаючи, що ця гра може слугувати початком Уліної дівочої вдачі „...Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова?.. Комуніста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзви-чайний! Щоліта відпочиватиме в Криму... Отож почни з Мокія, Улько,— практику матимеш, як треба закохувати” .Рина — натура діяль-на, вольова — одразу розроблює сценарій для Улі, у який спосіб, з допо-могою яких суто жіночих прийомів якомога надійніше закохати в себе Мокія. У діалозі Рини та Улі поєднуються невимушений комізм та еле-менти соціального шаржу.

У комедії М. Куліш використовує цілком традиційну колізію „лю-бовного трикутника”, проте розгортає її художньо оригінально, дотеп-но й винахідливо. Він, з одного боку, продовжує традиції світового ко-медійного театру в розробці інтимної інтриги, з другого,— суттєво увиразнює українську комедіографію за рахунок оригінального, певною мірою несподіваного розподілу ролей у цьому трикутнику та еволюції стосунків у ньому.

Третя сцена першої дії збагачує персонажний світ твору тим, що у ній повно й рельєфно виявляє себе Ринин характер. Вона відчуває себе дієвим центром у сім'ї Мазайлів. Рина відверто керує матір'ю, повчає та дає їй вказівки. Вона дуже любить себе й не дозволяє подрузі з себе глузувати. Рина знає вразливі місця людей і вдало їх використовує, миттєво орієнтується в ситуації, вміє змінювати свої інтонації для того, щоб не відступати від поставленої мети. Вона дипломатично гнучка й надзви-чайно метка, вміє підлещуватися й викликати довіру. Рина рішуча до авантюрності, здатна на сміливі вчинки-експромти, виступає ініціато-ром різноманітних поведінкових та психологічних проектів, ідей. Вона за природою є лідером. її характер змальовано різноаспектно, багато-гранно. Рина — натура неординарна й не підлягає однозначному визна-ченню.

Архітектонічна культура Миколи Куліша значною мірою виявила себе у колізійному виокремленні й поліфункціональній розробці клю-чових сцен. Однією з таких у першій дії стала п'ята сцена, що посідає помітне місце у формуванні концептуальної та художньої самобутності п'єси.

У цій сцені після портретної ремарки „Увійшов М о к і й, юнак з чорним висипом під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очи-ма” вперше з'являється Мокій Мазайло. Хоча про нього йшло-ся ще з перших реплік першої сцени, проте певний час у дію він не уво-дився. Драматург спочатку утворив низку колізій-інтриг, пов'язаних з образом Мокія, і лише потім знайомить читача й глядача з цією дійо-вою особою. Це один з композиційних прийомів, поширених у драма-тургії М. Куліша.

З п'ятої сцени цієї ж дії розпочинається дівоча гра в кохання. Після слів Рини „Ти, здається, знайомився колись”, звернених до Мокія, варто виділити той момент, з якою послідовністю й майстерні-стю Рина формує в очах брата імідж Улі як завзятої українофілки. Уля підтримує цю гру для того, щоб привернути увагу юнака до себе, Мокій та Уля психологічно зближуються.

У цій сцені концентровано почали виявляти себе й непересічні мовні якості комедії. Вже репліки й діалоги однієї лише п'ятої сцени першої дії дають підстави узагальнювати, що „Мина Мазайло” є філологічно вишуканою п'єсою, у якій не тільки подається жива й колоритна роз-мовна мова, але й відкривається невичерпне багатство української лек-сики та мовної мелодійності. Цілком вмотивованим постає той нюанс, що краса й мелодійність українського слова розкривається у п'єсі Мокієм, який глибоко відчуває поетичність рідної мови, її розмаїту інто-наційну палітру. Репліки Мокія є своєрідною мікролекцією про відтінки й нюанси національного слововжитку.

У п'ятій сцені продовжується і характерографічний живопис, що його так виразно М. Куліш застосовує і в „Мині Мазайлі”, і в інших своїх творах. Підкреслюється, що Мокій закоханий в українську дійсність 20-х років, шанує творчість Хвильового, Тичини. Проте такі речі-символи як національні сорочка й штани, він максималістськи відкидає та емо-ційно протестує проти них. Мокій увесь в українській сучасності й не сприймає символів минувшини. У самохарактеристиці юнака органіч-но поєднуються легкий комізм та романтичний ліризм.

Драматург наголошує на тому, що спочатку гра Рини й Улі розви-вається у тому річищі, що його намітила Рина. їй вдалося зацікавити Мокія своєю подругою, вона майстерно веде свою партію, легко фанта-зуючи на теми Уліної любові до українських фільмів, написів, афіш. М. Куліш виділяє ту обставину, що Рина — тонкий психолог, добре знає психологію інтересів та запитів, симпатій та вподобань брата. При цьо-му вона доречно наголошує на вигаданому інтересі Улі до того, „чи чис-тою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою”, „чи справжньою мовою написано, чи фальшивою”.

Граючи на Мокієвих уподобаннях, Рита тонко й логічно розрахува-ла: версія-вигадка про українофільське спрямування інтересів Улі ви-явиться близьким серцю Мокія, тому що він „сам такий”. Підтримуючи теми-пастки сестри, він власними репліками так характеризує свої укра-їнофільські уподобання й національні симпатії? „От, наприклад, написи в „Звенигорі” — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мо-вою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...” Або Мокій так виражає своє єство: „Побачу ото не-правильно писану афішу, вивіску або таблицю - і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують