М. Куліш показує, що, на перший погляд, все продумано в Рининих розрахунках: національна зорієнтованість світогляду брата, чарівна зовнішність подруги, у якої „чудесні губи, прекрасний бюст”, власне Ринине вміння впливати на людей. Вона змальована в комедії як стра-тег і тактик колізії з „нейтралізації” Мокія та допомоги батькові. Саме Рина розроблює план і сценарій гри, прагне контролювати поведінку Улі й реакції Мокія, ближче знайомить подругу з братом, благословляє Улю та їхній спільний, розрахований на Мокія, „любовний проект”. У п'єсі Рині відведена роль архітектора й „куратора” однієї з провідних комічних інтриг.

Особливість інтерпретації М. Кулішем прийому любовної гри поля-гає у тому, що все розвивається за принципом навпаки. Ці періоди розвитку драматург змальовує так, що поведінка Улі перестає бути грою і переростає у глибокі інтимні почуття, що ідеї Мокія виявилися значно більш дієвими, ніж передбачала Рина, що духовно-психологічні пери-петії лінії „Уля — Мокій” засвідчили свою непрогнозованість і нерегульованість.

Драматург психологічно тонко ускладнює розвиток інтимної колізії. Тяжіння до органічної, вмотивованої ускладненості становить ще одну з характерних рис Кулішевої комедіографії, що засвідчило себе у сарка-стичній комедії „Хулій Хурина”. Спочатку драматург використовує прийом гри, незабаром гра (Рина — Уля) починає переходити в антигру (кохання Улі та Мокія), а потім митець поєднує гру (з боку Рини) з антигрою (з боку закоханих). М. Куліш є драматичним творцем складних ху-дожніх ситуацій, стосунків, почуттів.

Перша сцена другої дії являє собою композиційно непересічний діа-лог, в організації якого блискуче втілено принципи й талант Куліша-дра-матурга. Митець уважав, що мовне життя дійових осіб має посідати по-мітне, а то й визначальне місце в драматичному творі. Водночас, за естетичними поглядами М. Куліша, це не повинно було позначатися на послабленні динаміки, психологічної напруги у п'єсі. З цією метою дра-матург розроблював принципи й культуру мовного динамізму.

Доречно підкреслити, що ремарки у цій сцені зведені до мінімуму. Увагу зосереджено на комічному змісті й розвитку розмови Улі та Рини. Спочатку драматург подає стислі, емоційно напружені репліки цих дійових осіб, що з тонким гумором передають їхню суто жіно-чу природу. Далі він зводить мовну участь Рини до одного-єдиного вигу-ку — „Ну?”, а мовну партію Улі поширює. Саме Уля, з наївною відвертіс-тю й безпосередньою деталізованістю розповідаючи про свої побачення, додає комічного забарвлення цьому діалогу. Наприкінці сцени драма-тург перерозподіляє мовні функції персонажів. Він дещо послаблює мов-ну роль Улі й посилює мовну активність Рини, підкреслюючи її ініціа-тивний хист. Рина знову бере ситуацію у свої руки й намагається продовжити коригувати стосунки Мокія та Улі.

Вже на початку другої дії М. Куліш зображує нюанси в поведінці Улі, що натякають на зміни в первісному плані подруг. У комедійних тонах драматург акцентує увагу на тому, що Уля захоплюється Мокієм. Лінія „Уля — Мокій”, яка виникла спочатку як романтична гра, трансформуєть-ся у новий, непередбачений сюжет. Комічність ситуації посилюється тим, що Рина не відчуває цих змін і хоче вірити, що закохався Мокій. За ло-гікою комізму, її нетерпіння щодо якнайшвидшого втілення свого плану тільки зростає, і вона, звертаючись до подруги, прохає її: „Мені здаєть-ся, що він закохався... Принаймні закохується. Тільки ти, бога ради по-спіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами бю-стом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що тобі стоїть?”

У другій сцені другої дії М. Куліш застосовує цікавий мовний прийом пов'язаний з використанням слова „бринить”. Спочатку воно лунало з вуст Мокія як приклад і символ краси української мови. Тепер же його застосовано у ремарці щодо Улі „В Улі забри-ніло в грудях”. Відбулася певна переадресація слова й духов-но-психологічного стану. У такий спосіб драматург художньо тонко пе-редає внутрішні зміни, що сталися з Улею, одним штрихом повідомляє про народження її закоханості в Мокія. Розвиваю-чи у комедії ситуативні функції слова „бринить”, митець невдовзі, у цій же сцені, знову застосовує його майже у такій самій ремарці, тільки цьо-го разу щодо Мокія: „У Мокія забриніло в грудях”. Відбу-вається своєрідний діалог ремарок, побудованих на лексемі „бринить”, який з виключною лаконічністю виражає споріднений внутрішній стан Улі та Мокія.

У другій сцені концептуально важливим є епізод, де йдеться про книжку „із золотими берегами”. У ньому продовжує розвиватися мотив самобутності й самоцінності української мови, який належить до про-відних у „Мині Мазайлі”. Цей мотив надалі неодноразово й розмаїто ва-ріюватиметься, поглиблюватиметься, беручи активну участь у створенні неповторної аури п'єси. Драматург неухильно робить слово, українське слово одним із дійових осіб твору, і поступово воно стає справжнім, ре-альним героєм цієї комедії.

Ще одна функція другої сцени цієї ж, другої, дії полягає у тому, що в п'єсі все виразніше звучить думка, що інтерес Улі до Мокія тримається на симпатії до юнака, а не на Рининих інтригах.

Змальовуючи стосунки молодих людей, митець використовує жар-тівливі й іронічні інтонації. Характерною в цьому плані є четверта сцена другої дії, де Мокій доводить „українську” антропологію Уліної зовніш-ності. Перипетії комедії розвиваються таким чином, що, порівняно з первісним планом, Уля й Мокій міняються місцями: дівчина захоп-люється юнаком, він, як завжди, української темою, ця тема поступово починає оволодівати й Улею, вона „українізується”. Драматург тон-ко й вмотивовано зображує трансформацію гри у живі й природні людські почуття, стосунки.

Микола Куліш майстерно уводить дійових осіб у сюжетику п'єси. У третій сцені другої дії уводиться