Четверта сцена другої дій — це одна зі знаменитих сцен п'єси, з тих сцен, що сприяла утвердженню легендарно-комедійного ореолу твору. Тут знаходимо багату палітру Кулішевих драматичних прийомів і нюансів: гостре ситуаційно-психологічне зіткнення (лінія Мини Мазайла і Мокія), палку промову-сповідь (Мокія), комічний розвиток інтимної лінії, коли один з персонажів сподівається на освідчення, а замість цього одер-жує не адекватну художньому моменту пропозицію (лінія Мокія та Улі), оригінальну й блискучу в драматургічному втіленні ситуацію (зіставлен-ня книжних характеристик, цифр з Уліною зовнішністю), несподіваний або новий поворот у стосунках персонажів (лінія Улі та Мокія). Це одна з тих сцен Кулішевої драматургії, що виписана стрімко, експресивно, динамічно, ефектно та незабутньо.

Інтимна інтрига на початку третьої дії досягає кульмінаційного роз-вою, коли з'ясовується справжній стан стосунків у ланцюжку „Уля — Мокій — Рина - сім'я Мазайлів”. Кульмінаційність стає можливою зав-дяки використанню прийому відкриття. У комедії відбувається серія відкриттів: Рина відкриває, що її намір стосовно Мокія та Улі може не здійснитися. Уля розкривається у своїй закоханості в Мокія, внаслідок цих двох моментів відкривається перспектива загострення ситуації в родині Мазайлів. Динаміка любовної фабули обґрунтовує сюжетну логічність світоглядно-мовної полеміки, що складає центральну сюже-тику третьої дії.

Важливо зазначити, що М. Куліш постійно вмонтовує інтимні лінії в композиційний каркас комедії „Мина Мазайло” й робить це на почат-ку кожної дії, що становить характерний структурно-композиційний прийом Куліша у цьому творі. Він розвиває динаміку дії, напруги, відштовхуючись від інтимного сюжету. Цілком закономірно, що кожна з дій розпочинається сценами, у яких беруть участь Рина й Уля, а потім уводиться Мокій.

Перша сцена третьої дії є надзвичайно важливою у композиційному та сюжетному відношенні. На початку повідомляється про перспективу дискусії, що незабаром має відбутися. Провідне місце у сцені посідає акцентування змін, що сталися зі свідо-містю й душею Улі. Уля виявляє свою нову духовну якість — зако-ханість не тільки в Мокія, але й у його українськомовні пріоритети. До-тепність і гумористична інтонаційність ситуації засновані на тому, що Рина ще розраховує на здійснення своєї інтимної інтриги й ділиться з подругою пікантними секретами, як привабити брата, тоді як Уля вже мислить і висловлює думки, подібно до Мокієвих. Це також цікава фор-ма використання контрасту з метою досягнення комічного ефекту. У сцені виразно подано відмінність характерів дійових осіб, підкреслю-ються прагматична раціональність Рини Мазайло та романтична ду-шевність Улі Розсохиної.

П'ята сцена є підготовчою перед початком дискусії — центральної картини у третій дії та однієї з найважливіших у комедії. Ця сцена уво-дить у дію ще трьох персонажів — юнаків, приятелів Мокія. М. Куліш, як правило, прагне індивідуалізувати дійових осіб. Увівши нових персо-нажів і ще не повідомивши їхніх імен чи прізвищ, він у ремарках одразу ж подав їхні характерні особливості та стислі портрети. Саме з метою зовнішньої індивідуалізації, прикметної диференціації нові дійові осо-би протягом п'ятої сцени третьої дії характеризуються як „Той, що з га-зетою”, „Той, що з текою” і „Той, що з м'ячем”.

Микола Куліш — це драматичний письменник гнучкого компози-ційного мислення: перед розлогою сьомою сценою, у якій зображено дискусію, він змальовує невеличку п'яту сцену й зовсім коротку шосту з тим, щоб не послаблювався динамізм художньої дії.

Композиційна своєрідність сьомої сцени третьої дії зумовлена тим, що у ній драматург зводить разом усіх дійових осіб комедії. Сьома сцена виписана як мовно-світоглядна полеміка персонажів комедії „Мина Мазайло”. Фактично ж вона постає комічно-сатиричним парадом ха-рактерів та їхніх уподобань, цінностей, дає змогу простежити, як по-слідовно, багатогранно й рельєфно виявляють себе під час дискусії дійові особи твору.

Значний обсяг сьомої сцени - це найбільша сцена у комедії та одна з найтриваліших сцен у Кулішевій драматургії - є концептуально й сю-жетно обґрунтованим. Оскільки, як зазначалося, вона побудована у формі полеміки, то дійові особи - а їх у п'єсі понад десять - мають себе якомога повніше виразити, розкрити, висловити. Цьому й сприяє чималий сце-нічний простір.

У цій сцені М. Куліш знову застосовує різноманітний арсенал дра-матичних засобів та інтонацій: класичний комізм ситуацій і положень; сатиру й сарказм, епатаж та епатажність; гротеск, трагікомічність і навіть фантасмагорійність певних мікросцен; концептуальність зіткнень, са-мохарактеристику персонажів, афористичність формулювань; моноло-ги, діалоги й полілоги; розгорнуті й гранично короткі, навіть незавер-шені репліки й слова.

Сьому сцену написано як каскад живих емоцій, оригінальних у своїй сатирико-гумористичній спрямованості реплік і суджень, мовно-фоне-тичних і лексико-стилістичних інтерпретацій.

У сюжетному плані сьома сцена є вагомою тому, що саме наприкінці полеміки й пошуку іншого прізвища для родини Рина знаходить нове — Мазєнін, завдяки чому актуалізується провідний сюжет комедії. У такий спосіб фінал цієї сцени, і третьої дії, тісно пов'язується з початковими репліками й сценами „Мини Мазайла”.

На початку четвертої дії драматург майстерно змінює композиційну специфіку й сюжетні лінії комедії. Попередня дія завершилася масовою сценою