„97” (1924),

„Комуна в степах” (1925),

„Отак загинув Гуска” (1925),

„Хулій Хурина” (1926),

„Зона” (1926),

„Народний Малахій” (1927),

„Мина Мазайло” (1928),

„Закут” (1929),

„Патетична соната” (1929-1931),

„Вічний бунт” (1932),

„Прощай, село” (1933),

„Маклена Граса” (1933).

До цього ваго-мого доробку ще треба додати драматичний ідеологічний етюд, як данина часу „Легенда про Леніна” та сцени „Колонії” (1927).

Проте є п'єси, що не дійшли до сього-дення і вважаються втраченими. До них належать „На рыбной ловле” (1913) й „Такі” (1934), що були вилучені під сас арешту.

З Кулішевих творів, що не дійшли до нас, варто виділити й інші — кіносценарій „Парижком” з якого надруковані лише окремі фрагменти.

Сюди варто додати низку оповідань, серед них: „На край світу”, „Бога зневажив”, та незавершений роман, який митець прагнув переробити у кінороман.

Варто зауважити, що потяг М. Куліша до прози був якимось магічним. Вже ставши знаменитим драматургом, постійно працюючи в галузі драматургії, М. Куліш все одно, немов зачарований, продовжував писати прозу, головним чином опові-дання.

Думки про прозу бентежили його і в З0-ті роки. Характерним є той факт, що за місяць до арешту Микола Куліш писав Іванові Дніпровському, своєму другові: „Тягне мене до спо-кійної, степової прози. Приїду — почну”.

Кожна з Кулішевих п'єс, що дійшла до нас,— явище непересічне в українській драматургії та заслуговує на те, щоб стати об'єктом ґрун-товного культурологічного, компаративістського, лінгвостилістичного дослідження. Кожна з них вимагає того, щоб її не тільки уважно читали, а й уважно перечитували. Зараз очевидно, що майже вся драматургічна спадщина М. Куліша входить до національної літературної класики, а п'єси „Народний Малахій”, „Патетична соната”, „Маклена Граса” - скла-дають європейську й світову художню скарбницю.

Драматургічний світ Миколи Куліша формувався під впливом бага-тьох чинників. На мовленнєву гаму цього світу вплинули колорит рідного краю драматурга — півдня Укра-їни. На характері конфліктів і проблематики його світу позначився життєвий та інтелектуальний досвід М. Куліша. На специфіку образів і колізій цього світу помітний вплив мали психіч-на самосвідомість драматурга, характер його духовних переживань, над-звичайно висока вразливість, сенситивність його душі, що мають неаби-яке значення для розуміння гостроти звучання у його творах критичних настроїв і глибинних психологічних проблем.

М. Куліш від природи був людиною надзвичайно тонкої психічної організації. Це відбивалося на тому, як він сприймав протиріччя й негативні явища навколишньої дійсності.

На творчості митця позначилися й цінності того інтелектуального кола, що його створював навколо себе М. Куліш, мешкаючи у Харкові. Вплив „харківської еліти”, до якої входили Л. Курбас, М. Хвильовий, П. Тичина, Остап Вишня, М. Яловий та інші, до якої незабаром увійшов і М. Куліш, позначився на творчості драматурга розширенням проблемно-концептуального діапазону, принциповим збагаченням художньої палітри, пошуками прийомів поєднання реалістичної та модерної тра-дицій в українській драматургії, посиленням соціально критичних настроїв, формуванням феноменально самобутньої художньої картини світу.

Особливу роль у художньому розвитку М. Куліша зіграла взаємодія з митцем-інтелектуалом Л. Курбасом. Г. Семенюк цілком аргументова-но наголошує на тому, що „саме завдяки творчій і життєвій дружбі двох талантів — драматурга Миколи Куліша і режисера Леся Курбаса — у другій половині 20-х років розпочався в Україні драматичний і театральний ренесанс”.

Драматичний світ М. Куліша зазнав впливу ще одного важливого чинника — прагнення постійного, невпинного естетичного саморозвит-ку, внутрішньої настанови на відкриття в собі, у драматургії, в образно-художньому мисленні ще не відомих, не опанованих творчих джерел і високостей.

У своїй творчості Микола Куліш, поділяючи фундаментальні худож-ньо-світоглядні настанови Леся Курбаса, виходив з програмної естетич-ної домінанти, що „драматургія мусить весь час непокоїти, збуджувати, загострювати, навіть за іншого разу занадто загострювати деякі пробле-ми і ніколи не пристосовуватись до міщанських смаків глядача”. Своє кредо творець „Народного Малахія” сформулював у Харкові в червні 1929 року під час виступу на театральному диспуті щодо досягнень та перс-пектив українського сценічного мистецтва. Цим пафосом занепокоєння життєвими проблемами, загострювання реальних, існую-чих конфліктів пройняті всі його п'єси, що на сьогоднішній день дійшли до нас, причому не лише драми — „97”, „Комуна в степах”, „Прощай, село”, але й комедійні твори — „Хулій Хурина” та „Мина Мазайло”. У Кулішевих комедіях концептуально-сюжетна го-строта часто набуває зовсім не комічного звучання.

Творчість М. Куліша — це багатогранне, гранично загострене зобра-ження побуту, психології, соціально-культурних процесів, інтелектуаль-ної динаміки, світоглядних тенденцій в Україні перших десятиліть XX століття. Доля українського села й селянина, духовні пошуки інтелі-генції, пріоритети й цінності нової генерації державних службовців, протестні явища у свідомості й почуттях митців, психологічні тенденції в робітни-чому середовищі, розмаїтість світогляду інтелектуалів, духов-ний стан столичного й провінційного міст, аспекти національно-історич-ного розвитку та перспективи України — такою є сфера основних проблем Кулішевої драматургії.

Лише одна п'єса певною мірою вирізняється серед інших, оскільки її створено на польському фактичному матеріалі й пронизано польським національним колоритом. Йдеться про драму „Маклена Граса”, у якій відтворено кризові процеси в Польщі початку 30-х років. Проте й у цьо-му творі відлунює українська проекція на трагічні події, що у той же са-мий час охопили й Україну. Цілком вірогідно, що й драму із сучасного польського життя Куліш писав, маючи на думці долю України та люди-ни у ній.

Творчість Миколи Куліша — це складна панорама різноманітних ху-дожніх засад, естетичних доктрин, формотворчих концепцій, що, на перший погляд, інколи заперечують одна одну, але насправді свідчать про глибинний, багатоаспектний та внутрішньо розкутий розвій худож-ньої свідомості митця.

Порівнюючи художні якості