бог вулканічного вогню та ковальства. Серед нащадків Зевса особливо виділявся Аполлон – бог світлого начала в природі. Він вважався покровителем мистецтв, богом-цілителем і одночасно смертоносним богом, який розносить епідемії. сестра Аполлона Артеміда – богиня полювання і покровителька молоді. Багатосторонніми були функції Гермеса, спочатку бога достатку, потім торгівлі, покровителя шахраїв та злодіїв, патрона ораторів та спортсменів. Діоніса шанували як бога виноробства. Великою повагою користувалися Афіна – богиня мудрості та війни. Постійна супутниця Афіни – богиня перемоги Ніка, символ мудрості Афіни – сова. Афродіті, народженій з морської піни, поклонялися як богині кохання та краси.
Однією з останніх воєнних операцій була війна ахейців проти Трої, міста у північно-західній частині Малої Азії, неподалік від входу до Геллероспонту (бл. 1240 – 1230 рр. до н.е.). Троя була зруйнована, але ця перемога дорого обійшлася для ахейців. Проте Троянська війна для грецького народу стала тією ключовою подією, навколо якої почалася кристалізація міфу – ядра гомерівського епосу. Цей епос наче пов’язав крито-мікенську культуру з класичною Елладою.
Поеми „Іліада” та „Одіссея” є найбільш ранніми літературними пам’ятками античності, що дійшли до нас, їхнім автором вважається сліпий поет Гомер (пом. у VIII ст.. до н.е.).
Епос пояснює причину війни – зневага, яку син троянського царя Пріама Парис наніс спартанському цареві Менелаю: Парис викрав у нього дружину – прекрасну Олену. За закликом Менелая та його могутнього брата, царя „ряснозлатих” Мікен, Агамемнона, греки-ахейці виступили проти Трої. А втім, відповідно міфу, коріння війни було глибшим: незгода між ахейцями та троянцями була лише земним завершенням сварки між богами. Не запрошена на бенкет богів богиня ворожнечі Ерида з’явилася на ньому й у розпалі свята кинула на стіл яблуко з написом „найчарівнішій”. Між трьома богинями: Герою, Афіною і Афродітою спалахнула суперечка через цей подарунок. Зевс доручив розсудити його цінителю жіночої краси Парису. Яблуко дісталося Афродіті, яка стала покровителькою Париса і Трої. А принижені Гера і Афіна встали на бік греків-ахейців.
Побачимо один суттєвий штрих: створюючи поему в рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв – Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій патріотизм, Гомер все-таки віддає перевагу герою з ворожого табору – Гектору. Гектор – улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор її ненавидить. Протиставлення героїв – це не тільки зіткнення людських темпераментів, а й дві стадії еволюції людства. Велич Ахіллеса висвітлюється відблисками пожежі приреченого світу – ахейського світу. Гектор – провісник світу міст, людських колективів, що відстоюють свою землю і своє право.
Мить смерті – це й мить боротьби. Останній заклик Гектора – це заклик людини, яка породжує більш досконале людство, він звертає його до „людей майбутнього”.
Скульптура та архітектура стародавньої Греції.
У ХХ ст. науковці з’ясували, що давня еллінська цивілізація мала своїх ще більш давніх, але від того не менш великих попередників, а саме крито-мінойську і мікенську цивілізації. На межі ІІІ-ІІ тис. до н.е. на о.Крит виникають перші осередки розвиненої культури. Ця культура мала переважно світський, палацовий характер. Найбільшим був палац, споруджений у м. Кнос. Наприкінці ХV ст.. до н.е. острів зазнав катастрофи, внаслідок якої крито-мінойська цивілізація перестала існувати. Вчені припускають, що це було надзвичайно потужне виверження вулкану на о.Тіра (о.Санторин), можливо, підсилене агресією проти країни з боку таємничих „народів моря”.
Значного впливу критської культури зазнала більш сурова мікенську цивілізація, розквіт якої припав на ХV – ХІІІ ст.. до н.е. Жителі цих місць – греки-ахейці – будували свої міста-фортеці на високих пагорбах, звідки пішла назва „акрополь” – верхнє місто, де й зводились царські палаци. Стіни в Мікенах, Тіринфі збудовані з кам’яних брил вагою 5-6т кожна. Таке мурування недарма називають „циклопічним”, бо спорудити його було під силу хіба що велетням-циклопам, а не простим смертним. Ахейці були більш войовничими, аніж критяни.
Протягом архаїчного періоду Греція поступово випередила у своєму розвитку сусідні культури. Саме тоді було закладено підвалини всіх тих процесів, які отримали певний розвиток вже у класичний період. На руїнах мікенський міст, знищених дорійцями, виникла нова культура. На зміну палацам і фортецям прийшли численні культові споруди, храми. Світське будівництво відійшло на другий план. З VIII ст.. до н.е. в архітектурі складаються два ордери (стилістичні канони стояково-балкової конструкції будівлі): дорійський та іонійський. Більш давній дорійський ордер характеризується тяжінням до монументальності, лаконічної досконалості пропорцій. В іонійському ордері цінувалася легкість, вишуканість, примхливість ліній. Серед споруд того часу відомі храм Аполлона у Сіракузах; храм Гери на о. Самос і одне з сімох чудес світу – храм Артеміди в Ефесі. Фундамент цього храму мав розміри 51х105 м2, а дах підтримувало 127 колон заввишки 18 м. У 356 р. до н.е. цей храм було спалено ефесцем Геростратом, який в такий спосіб прагнув уславитися у віках і досяг своєї мети.
V ст. до н.е. позначилося будівництвом чудових архітектурних спору у різних містах Греції. було споруджено велику кількість храмів з багатим скульптурним оздобленням. Храми були не лише культовими спорудами, присвяченими божеству. Вони відбивали в собі ідеї патріотизму, втілювали силу та міць грецького поліса. Такими були храми на о.Егіна, в Олімпії, Дельфах, Афінах. Найграндіознійшим архітектурним ансамблем стала забудова Афінського акрополя, розпочата за наказом Перікла. Роботи проводилися під загальним наглядом Фідія. на Афінському акрополі були збудовані Пропілеї (вхідні ворота), Парфенон (храм