З кінця VII ст.. до н.е. виникає монументальна грецька скульптура. Найрозповсюдженішими у цей період стають два типи скульптури: оголеного юнака (курос) та одягненої дівчини (кора). Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то скульптура з перших своїх кроків почала вирішувати проблеми пластики оголеного чоловічого тіла. Фігури куросів (їх ще називають „архаїчними аполлонами”) відтворювалися монументально, узагальнено модельовано. Підкреслено атлетичну статуру: широкі плечі, вузькі стегна. Куточки вуст ледь піднято, що дозволило вченим ввести термін „архаїчна посмішка”, очі широко відкриті. Куроси присвячувались богам і атлетам. Матеріалом для них слугували камінь, дерево, мармур, бронза. Статуї кор. зустрічаються рідше. Оскільки жінки того часу не брали участі у спортивних змаганнях, то їх зображали одягнутими в хітони та пеплоси. Очі кор. подовжені, широко розкриті, „архаїчну посмішку” ледь намічено. Звичайно кор. розфарбовували, У чоловічих фігурах підкреслено статичною позою стриманість, мужність, силу. Стриманість, благородство при підкресленій жіночості, ніжності можна бачити в образі кор.. Все це відбивало моральні ідеали греків періоду архаїки.

Скульптура та живопис Давньої Греції V ст. до н.е. активно розвивали традиції попереднього часу. Найвідомішими скульпторами цього століття були Мірон(„Дискобол”, „Афіна та Марсій”), Поліклет (провідна тема – показ атлетів, які сприймалися як уособлення найкращих рис громадянина. Всесвітньовідомими є його „Дорифор”, „Діадумен”, та Фідій (показові риси – велич, відчуженість, неземна краса) – Афіни Парфенос, Афіна Промахос.

Театр та драматургія як явище художньої культури.

Синтетичним і узагальнюючим видом мистецтва є театр – вид мистецтва, який акумулює драматургічний твір, тобто літературу, слово, пластичний рух, хореографію, музику, художнє оформлення, світло та архітектурно-просторове рішення сцени. Театр – це колективна творчість, оскільки у спектаклі об’єднуються зусилля драматурга, режисера, акторів, композитора, художника.

Театральні дійства зародилися дуже давно, коли люди відтворювали побутову подію, фіксували її у мистецькому еквіваленті. З часом театральне дійство розвивалось і збагачувалось, набирало усталених форм. На високий рівень його вивели стародавні греки, які ввели класичну триєдність, що стала нормативною та обов’язковою – єдність дії, місця і часу. Це зумовлювалось абсолютною прагматикою, бо старогрецький театр не мав завіси, куліс, задника. спектакль відбувався у природному середовищі, тому змінити час і місце було неможливо.

Архаїчний період став часом, коли прокинулись духовні сили грецького народу. Слідом за ним прийшов класичний період, що характеризується розквітом демократії, мистецтва, філософії, літератури, театру, риторики, права. Це був насправді зоряний час Еллади, найвищий зліт її культуротворчого генія.

Цьому підйому багато в чому сприяла блискуча перемога греків у війні з Персією. вона продемонструвала життєздатність грецької демократії, її перевагу у порівнянні зі східною перською деспотією. Греко-перські війни суттєво вплинули на соціально-економічний розвиток Греції, сприяли поширенню рабства. Особливо відбилися наслідки воєн на становищі Афін. це місто стає центром політичного та культурного життя Еллади. Розквіт Афін пов’язаний з ім’ям визначного політичного та громадського діяча – Перікла. Талановита, освічена людина, він міг силою красномовства переконати слухачів у своїй правоті. Перикл намагався не лише зміцнити демократію і посилити воєнно-політичну міць Афін, але й перетворити своє місто на центр просвіти Греції. У нього в домі збиралися відомі діячі культури того часу, Перікл приятелював з істориком Геродотом, драматургом Софоклом, скульптором Фідієм.