Кантата-симфонія Людкевича «Кавказ»

Наймонументальнішим серед творів Людкевича є кантата-симфонія «Кавказ», перша частина якої присвячена російським революціонерам 1905 року. В її літературній основі – соціально-загостреній поемі Шев-ченка — композитора глибоко вразило й зворушило зобра-ження пригнобленого народу, що піднімається на бороть-бу. Центральний образ Прометея — символ вічно живого людського духу.

Поема «Кавказ» з величезною художньою силою ви-криває гнобительську суть царського самодержавства, за-кликає до боротьби проти нього. У творі яскраво звучить ідея братерської дружби всіх поневолених народів. Все це композитор відтворив у грандіозному чотиричастинному циклі для хору й оркестру. У переконливій музичній формі Людкевичу вдалося втілити цілу гаму яскравих і різноманітних образів та настроїв: від похмурих, сумних, задумливих до саркастичних, героїчних. Музика «Кавка-зу» захоплює суворою красою, ніжною ліричністю та муж-нім пафосом. Співзвучність, гармонійне злиття з поезією Шевченка є наслідком близькості творчого почерку композитора і стилю великого поета. Як і в Шевченка, у нього вражає сміливий розмах, широкі мазки, різкі контрасти у втіленні почуттів людини. Повністю використовуючи текст, композитор розділив його між величезними за масштаба-ми частинами музичного твору: І — «Прометей», II — «Не нам на прю…», III — «Хортам і гончим слава!», IV — «Борітеся!». Така структура відповідає побудові сонатного циклу героїчного змісту. Але в «Кавказі» Людкевича в й нове. Насамперед це програмність цілого твору й окремих частин, зумовлена текстом. Текстом зумовлене переважання вокального начала в «Кавказі», сам жанр кантати-симфонії, гли-бока народність і характер музичного розвитку. Форма окремих частин циклу наскрізна, музика від початку до кінця йде за текстом. Поема Шевченка надихнула Людкевича на глибоко драматичний музичний твір. Композитор чудово втілив центральні моменти драми, особливо важливі при дина-мічному наскрізному розгортанні. Важливим об'єднуючим моментом є близькість мотивів одного характеру — геро-їчного, маршового. Найяскравіше виявлено мелодичну ар-ку від епізодів «Не вмирає душа паша» і «Не скує душі живої» першої частини до «За вас правда, за вас слава» у фіналі. Цілісність і єдність цього монументального твору, досягається також ці-леспрямованістю драматичного розвитку, який в кожній частині має свою кульмінацію, але найвищої точки досягає у фіналі. В «Кавказі» виявилися на повну силу й такі характерні риси почерку композитора, як уміння проти-ставляти два контрастні начала — напружений драматизм і задушевний ліризм. Суть симфонічного принципу по-лягає тут не в традиційних контурах сонатного алегро, а в зіставленні протилежних образів. В «Кавказі» розкривається й важливість імітаційного принципу розвитку у Людкевича. Поліфонія ор-ганічно зливається у композитора з типовим для романтич-ного стилю секвенційним розвитком тем, власне, ці засо-би безупинного мотивного повторення на новому, вищому етапі сприяють неухильному динамічному наростанню. В коді першої частини нагнітання досягає найвищої точки у фінальній фузі «Не скує душі живої і слова живого», що є логічним висновком з усього попереднього драматич-ного розвитку через епічний, трагедійний і ліричний обра-зи до героїчного. У масштабі цілого твору кульмінаційною точкою ста-ла кода четвертої частини, де після вираження глибокого смутку, їдкого сарказму, боротьби стверджується героїчне начало. «Борітеся — поборете!» — заключні слова «Кавка-зу» могли б стати епіграфом до всього життя Людкевича. Глибоке усвідомлення цієї провідної ідеї допомогло ком-позиторові створити яскраву епічно-драматичну фреску, народну епопею. «Кавказ» є водночас героїчним і велич-ним, глибоким і простим, трагедійним і оптимістичним, здатним запалювати серця, підносити людський дух. Цей твір утверджує віру в людину, в життя, в майбутнє. Партитуру «Кавказу» було видано лише в радянський час. В 1964 році, з нагоди святкування 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, Людкевича було удостоєно Державної премії Української ім. Т. Г. Шев-ченка за «Кавказ» і «Заповіт». Справді, ці два твори с вершинами таланту композитора, вони належать до кра-щих зразків української музики.

Перша частина — «Прометей» — експонує образ закутого в ланцюги, але сильного духом народу. Йдучи за поетичним текстом першої строфи поеми Шевченка, композитор створює ряд картин-епїзодів ё, об'єд-наних спільним задумом. Розпочинається перша частина невеликим, але дуже виразним орке-стровим вступом, який наче малює трагічно-сувору картину залитих кров’ю Кавказьких гір з прикутим до скелі Прометеєм. Це не ілюстративний фон, а психологічно осмислена картина природи, невід’ємна від образу народу. Вступ побудовано на двох темах, що дістають подальший розвиток у всіх чотирьох частинах кантати. Схвильовано-драматична перша тема, якою розпочинається вступ, з її напруженими, «стогнучими» інтонаціями зв'язана з образом страждань народу-Прометея. Розповідно-епічна, скорботна друга тема, що звучить окремими фраза-ми у кларнета, потім гобоя, віолончелей, символізує образ величавих Кав-казьких гір та непереможної сили закутого в ланцюги народу. Обидві теми вступу конкретизуються й розвиваються в наступному хоровому епізоді (унісон чоловічих голосів, потім мішаний хор. Трагічно-суворий епізод раптово змінюється вольовою, героїчною фра-зою хору, що звучить як стверджувальний вигук. Звідси починається злам і поступово зростають сили народу-Прометея. Спочатку це світлий ліричний епізод фугато (співає жіночий квартет, пізніше приєднується чоловічий хор), що нагадує українську веснянку, символ оживаючої природи. Лірична веснянкова тема змінюється героїчною піснею-маршем (чо-ловічий хор у супроводі мідної групи), близькою до волелюбних україн-ських козацьких пісень. Кульмінацією першої частини та її ідейно-драматургічним висновком є грандіозна фуга на слова «Не скує душі живої». Вольова, стрімка тема фуги з її пружним ритмом кроку, закличними інтонаціями близька до теми попереднього епізоду. Широке використання у фузі канонічних секвенцій, стрет надзвичайно активізує її і надає музиці особливої динаміки,