Реферат з музики

Творчість найстарішого українського ком-позитора Станіслава Пилиповича Людкевича відкрила нову сторінку в історії музики на західних землях України. За винятком балету; він писав у всіх жанрах. В нього опери, ораторії, кантати, симфонії, симфонічні поеми й увертюри, скрипковий і фортепіанний кон-церти, тріо, квартет і квінтет, п'єси для фортепіано і скрипки, романси й обробки народних пісень.

Поезія Великого Кобзаря завжди була близькою С. Людкевичу. Муза Тараса Шевченка надихала його на полум'яне служіння благород-ним ідеалам сучасності, давала йому сили і мужність у боротьбі за прогресивне мистецтво. Невипадково саме в композиціях до поезій Шевченка Людкевич найповніше розкрив своє громадянське й художнє кредо, досяг верши-ни своїх творчих прагнень.

Наймонументальнішим серед творів Людкевича є кантата-симфонія «Кавказ».

Партитуру «Кавказу» було видано лише в радянський час. В 1964 році, з нагоди святкування 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, Людкевича було удостоєно Державної премії Української ім. Т. Г. Шев-ченка за «Кавказ» і «Заповіт». Справді, ці два твори с вершинами таланту композитора, вони належать до кра-щих зразків української музики.

Кантата «Заповіт» за однойменним віршем Шевченка, написана для хору з оркестром, з'явилася у 1934 році, до 120-річчя з дня народження великого поета. Нову її редакцію композитор здійснив вже в 1950-і роки, тоді ж вона прозвучала па повну силу.

Поряд з поезією Шевченка велике місце у творчості композитора займають соціальне спрямовані вірші Івана Франка. Третім за значенням вокально-симфонічним тво-ром Людкевича є його кантата «Наймит», закінчена у 1941 році.

Драматичний і піднесено-героїчний характер властивий і іншим вокально-симфонічним творам Людкевича. Ще у 1909—1914 роках паралельно з «Кавказом» композитор працював над кантатою «Останній бій» (на власний текст), що закликала до рішучої боротьби за свободу народу. Даю-чи кантаті підзаголовок «Драматична картина», автор підкреслю тим самим героїчне, активне начало музики.

Подібна єдність характеру властива й кантаті «Вільній Україні», що виникла одночасно з попередньою, але ви-конується з 1939 року, користуючись незмінним успіхом.

Крім написання великих творів з використанням хору, Людкевич продовжив традицію західноукраїнських ком-позиторів — своїх попередників — щодо праці в галузі хо-рової музики. Серед хорових композицій Людкевича важко знайти твір, який би не був пройнятий пафосом револю-ційної боротьби. Визвольні ідеї лежать в основі хору «Віч-ний революціонер» на текст Івана Франка, «Хору підзем-них ковалів», незакінченої опери «Бар Кохба» — творів, написаних в 1900-і роки; вони ж визначають пафос симфо-нічних поем «Каменярі», «Дніпро», «Мойсей», «Наше море», «Довбуш», опери під тією ж назвою. Не менш яс-краво виявились у творчості Людкевича мотиви соціально-го протесту (кантата «Наймит» за поемою І. Франка, опера «Довбуш» на власне лібрето та ін.)

В симфонічних опусах «Пісня юнаків», «Веснянки», «Прикарпатська симфонія», сюїті «Голоси Карпат», в багатьох хорових, сольних вокальних та інструменталь-них творах втілюються образи радості, щастя, жанрові й пейзажні картини.

Залишаючись вірним стилеві пізнього романтизму, композитор ніколи не замикався в рамках суб'єктивізму. Романтизм Людкевича — особливого характеру. В ньому поєднуються глибока емоційність з філософським осмис-ленням життя. Меланхолійність і поетична сентименталь-ність виступають у Людкевича лише як окремі риси твор-чості (у симфонічній поемі «Меланхолійний вальс» за О. Кобилянською. фортепіанній «Баркаролі»). Навіть інтимна лірика композитора рідко обмежується суб'єктив-ними мотивами, найчастіше в ній відбиваються громадян-ські й навіть героїчні теми.

Найбільш характерними для творчої індивідуальності композитора в зіставлення двох начал: напруженого дра-матизму й задушевного ліризму. Це відчутно і у творах Людкевича героїчного плану, де ліричні образи творять яскравий контраст до основного настрою.

Лірика тих творів, де композитор безпосередньо переосмислює народні образи, відзначається підкресленою своєрідністю. Для таких опусів характерне світле відчут-тя життя. Підхід Людкевича до народної пісні суто інди-відуальний і залежить від задуму, творчого завдання, особливостей обраного жанру.

Людкевич — перший композитор-професіонал на Західній Україні, значення якого вийшло за місцеві і національні рамки. Формуючи свій стиль, він використай до-сягнення світової музичної культури і органічно поєднав і їх з українськими народними рисами.

У стильових рисах музики Людкевича відбився вплив найвизначніших композиторів-романтиків. Це стосується принципів розгортання музичного матеріа-лу. Хвилеподібний тип розвитку асоціюється з симфо-нізмом Чайковського; певні гармонічні засоби, наприклад, секвенційні ланки, засновані на нерозв'язаних альтерованих акордах, і деякі типи тем (особливо фанфарного ха-рактеру у мідних) примушують згадати опери Вагнера; лаконізм і нестійкість побудови багатьох мотивів близькі Лісту. Для музики Людкевича характерні оркестрові прийо-ми представників пізнього романтизму — Чайковського, Ліста, Вагнера, а також Р. Штрауса: це насиченість партитури в цілому, переважно в рамках традиційного по-трійного складу; виділення солюючих «мелодичних» ін-струментів з м'яким тембром у низькому регістрі (бас-кларнета, контрафагота); чіткий образний розподіл тембрів (наприклад, героїчні теми у мідних) і особливо темброва конденсація в кульмінаціях. З тенденціями пізнього роман-тизму збігаються й особливості творчості Людкевича, по-в'язані з грандіозним виконавським апаратом, переважно мішаним (вокально-інструментальним), що відповідало масштабності та циклічності структури, впровадженням хорових фіналів у симфонічні твори.

Усі набуті стильові засоби поєднуються в яскравий індивідуальний комплекс, на якому грунтується самобут-ній стиль композитора. Важливу роль у цьому синтезі ві-діграє своєрідно перевтілювана народно-національна осно-ва. Характерно, що Людкевич ніби «романтизує» фольк-лорні інтонації.

Композитор відбирає й підкреслює народнопісенні еле-менти, що найбільше піддаються цілеспрямованому драма-тичному розвитку. Це лаконічні звороти з активною інтервальною і ритмічною основою.

Трактування Людкевичем поліфонічного фактору за-слуговує на особливу увагу. Новий спосіб його використан-ня полягає не стільки у зміні самого внутрішнього фор-мального принципу, як і в іншій функції поліфонії в контексті твору. Поліфонія