виконує у композитора насамперед виразову роль. Це не структур-но-формальний, а структурно-змістовий прийом. Перш за все, фуги, фугато та інші імітаційні форми знаходяться у Людкевича в тісному зв'язку з усім тематичним матеріа-лом твору. Ця єдність спирається не стільки на спільність інтонаційної побудови, скільки на внутрішньо-ідейну основу.
Роль і значення у Людкевича гар-монічного фактору. Новаторство композитора щодо цього полягає не у зміні акордової структури чи типів міжфункціональних співвідношень, а її підпорядкуванні гармонії завданням якнайвиразнішого втілення змісту. Застосуван-ня тих чи інших гармонічних засобів органічно пов'язано з розкриттям внутрішньої суті образу і особливо його нагнітального розвитку. Цій меті служить як розта-шування тональних планів, так і гранична альтерованість в акордових побудо-вах і підкреслювання їх нерозв'язаності в секвенційних ланках.
Прийоми тематичного розвитку — повторення на одному рівні і поступальне пе-ресування, що створює ефект нагнітання напруження. Ці засоби, залежно від їхнього використан-ня у творі, відіграють і протилежну роль, викликаючи спад, розрядку.
Трактування Людкевичем окремих елементів музичної мови і засобів розвитку свідчать про глибоко сучасне й індивідуальне розуміння ним романтичних принципів. Останні відбиваються композитором на основі фольклор-ного матеріалу, і взаємодія цих факторів дозволяє створю-вати незвичайно активну образність, пройняту героїкою, революційним пафосом, романтичним піднесенням і засно-вану на справді народних інтонаціях, демократичних і конкретних у своїй національній визначеності.