Хорова творчість Людкевича

В мистецькому доробку С. Людкевича хоровим творам належить особливе місце. Це сфера втілення суспільно вагомих, актуальних ідей, звернених часом до цілого народу. У хорових піснях, п’єсах, гімнах, поемах передусім визначилися характерні риси індивідуального стилю мит-ця; тут апробувалися й шляхи до монументальних вокально-симфонічних композицій.

Сам С. Людкевич є одним з організаторів хорового руху в Галичині кінця XIX — початку XX ст. Йдеться про участь його в артистичних мандрівках, диригентську працю та виступи з багатьма колективами, зокрема із знаменитим «Львів-ським Бояном», публікацію наукових розвідок з приводу актуальних музичних проблем та багатьох статей.

Тяжіння до хорової музики великою мірою пов'язано з особистою схильністю композитора до вокальної образ-ності, чуттям природи багатоголосого співу, інтересом до музично-поетичного синтезу, тонким розумінням поезії та принципів її музичної інтерпретації, а також з суто науко-вими інтересами Людкевича-музикознавця. дослідника проблем співвідношення слова і музики, програмності тощо. Доробок композитора в жанрі хорової музики складає-ться з кількох десятків творів, написаних протягом вели-кого проміжку часу (90-і роки XIX ст. — 60-і роки XX ст.), творів досить різноманітних, широкого тематико-образного та стильового діапазону. Чи не найбільш вагомою його частиною є хори з ак-туальною суспільною проблематикою, розкриті в плані ге-роїчної та героїко-драматичної образності. На тлі україн-ської, особливо галицької, хорової літератури початку XX ст. твори Людкевича вирізнялися великою ідейною наснагою, темпераментом, новими інтонаційними джере-лами і формотворчими принципами. Починаючи від перших юнацьких спроб («Гамалія» — 1894, «Поклик до братів-слов'ян» — 1897), сферою героїки хорів Людкевича стали образи протесту, визвольної боротьби. Далі в цьому ряду з'являється «Вічний револю-ціонер» (1898), «Урочиста кантата» (1904), «Останній бій» (1905), «Дайте руки, юні друзі» (1911), «За мир» (1939), «Гей, слов'яни» (1949), «Заповіт піонерам» (1966) та інші.

У сфері героїки увагу початкуючого композитора спо-чатку привернуло використання двох жанрових засад. Першою можна назвати втілення героїко-закличних віршів засобами танцювальних і кантових пісень. Така традиція йшла від галицьких композиторів старшого по-коління. Подібна пісенно-танцювальна жанрова орієнтація про-ступає в хорі Людкевича «Поклик до братів-слов'ян» на слова М. Драгоманова.

Другим жанровим джерелом, бу-ли маршові хорові пісні, близькі до Liedertafel, які на межі XIX і XX століть набули значного поширення в побутово-му хоровому музикуванні Галичини. Серед таких зразків можна назвати популярні «Де Дніпро наш котить хвилі» М. Вербицького, «Задзвенімо разом, браття» І. Воробкевича, «Не згасайте, ясні зорі» В. Матюка, до певної міри також і «На прю» М. Лисенка.

У доробку Людкевича маємо кілька творів, позначених чіткістю усталеної пісенно-маршової логіки, характерних для зазначеної галицької традиції. Це «Дайте руки, юні друзі», «Присяга Батави» та інші. Подібні типологічні прикмети знайдемо і в прославно-гімнічних хорових піснях Людкевича «Гей, слов'яни», «Привіт Моск-ві» (1948), «Пісня про возз'єднання» (друк. 1959).

Стильовий пилив гімнічно-прославної пісні позначився на пізніших творах Людкевича — «Гей, сло-в'яни» на слова М. Рильського, а також «Пісні про воз-з'єднання» па слова Т. Одудька — щедрою мелодизацією густої фактури мішаного складу хору. Використовуючи для розкриття героїчної образності пісенно-куплетні структури, С. Людкевич шукає динамізуючих засобів у контрастах тематизму, інтонаційному розвит-ку фактури в інтенсивному тонально-гармонічному русі, еліпсах та модуляціях.

Втілення складніших концепцій у композиціях більшо-го масштабу, до яких належать «Вічний революціонер», «Урочиста кантата» і «Заповіт піонерам», дає багатшу палітру барв, ширше дихання і різноманітніші засоби втілення художніх образів.

Особливе місце посідає хор С. Людкевича «Вічний революціонер», написаний на текст І. Франка до 25-річного ювілею творчої діяльності поета (1898). Це була перша спроба музичної інтерпретації знаменитого вірша І. Фран-ка, який уславив одвічне дерзання людства, велику ідею боротьби за «поступ й волю».

Тенденція до монументалізації героїчних образів і роз-витку пісенно-афористичного тематизму засобами інвенційної поліфонії відчутна і в «Урочистій кантаті» С. Людкевича для мішаного хору з фортепіано (1904), що виконувалася на ювілеї Михайла Павлика, соратника і побратима І. Франка.

Істотно вирізняється серед героїчних хорів Людкевича «Заповіт піонерам» на вірш О. Олеся. Твір дуже роман-тичний, схвильований, з сильним ліричним аспектом.

С. Людкевич сказав вагоме слово і в розробці героїко-драматичного різновиду хорових творів. Про це свідчать його «Хор підземних ковалів», «Останній бій», почасти «Конкістадори».

Жанровими джерелами для героїко-драматичних ком-позицій С. Людкевича, написаних в пору творчої зрілості майстра, очевидно, послужили, з одного боку, інструмен-тальна, з іншого, — оперно-театральна музика. В галиць-кій хоровій літературі до таких зразків можна віднести «Хор норманів», «Наша жизнь» А. Вахнянина, почасти «Тост до Русі» М. Вербицького.

Написані буремного 1905 року «Хор підземних кова-лів» та «Останній бій» добре передають громадське збу-дження в час загострення революційної ситуації.

Отже, в своїх героїчних та героїко-драматичних хорах Людкевич відгукнувся на найбільш кардинальні пробле-ми, що хвилювали мистецьку громадськість,— визвольної боротьби проти деспотизму і усіх видів гноб-лення, утвердження революційних ідеалів.

Величезне багатогранне обдаровання дозволило Людкевичу вже в ранніх творах знайти власний індивідуальний стиль і збагатити мистецтво полум'яними хвилюючими творами, що розширили обрії української музики і в ідей-но-образному, і стильовому аспектах. Еволюція ліро-епічних і ліричних хорових творів С. Людкевича сягає від стилізації побутово-пісенного зраз-ка до вибагливої художньої мініатюри.

Перші ліричні хори Людкевича за стилістикою близькі до народної пісенності. Опрацювання їх позначене впливом М. Лисенка, особливо його обробок ліричних пісень («Закувала зозуленька» (1807), «Підлисє» (1911) на слова М. Шашкевича).

В кількох ліричних композиціях Людкевича для хору з фортепіанним супроводом відчутна тенденція «переноси-ти вагу музичної ілюстрації змісту поезії на фактуру