Зазначене однаково справедливо для традиційного театру (як його народної, так і придворно-аристократичної ліній); театру (особливо , , театру ляльок ); театру (у якому традиційно сильні музична, вокальна й танцювальна лінії); тибетського театр Цам; балійського міміко-пластичного театру;

-4-

в'єтнамський театр . До театрів цього типу примикають всі форми культового театру Ваянґ: ваянґ-куліт (театр тіней), ваянґ-ґолек (театр об'ємних ляльок), ваянґ-топенґ (театр масок), ваянґ-оранґ (театр живого актора),

Театри Африки

По подібному шляху йшло розвиток традиційного театрального мистецтва в Африці. Збережені в непорушності стародавні релігійні вірування й древні анімістичні культи обумовили й збереження традиційних ритуальних подань, насичених танцями, пластичними дійствами, піснями, барабанними ритмами й тамтамів. Ці традиційні подання проходять на відкритому повітрі, і присвячені до різних знакових подій - збору врожаю, закінченню польових робіт, удалому полюванню, примиренню племен, народженню дитини й т.д. У африканських народностей, що сповідують мусульманство широко розвинений театр маріонеток, що, поряд з вуличними виставами імпровізаторов-масхарабозов, мистецтвом пантоміми й поданнями масок, є традиційним для багатьох мусульманських країн.

Театри Європи

Величезний вплив на розвиток європейського театрального мистецтва мав театр, який з'явився у давньогрецьких містах-державах уже в 5 в. до н.е. Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом, на гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч глядачів. Крім професійних акторів, подання розігрувалося самими громадянами - учасниками хору. У трагедіях , , створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н.е. як народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.

У театрі (драматурги Плавт, Теренций, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети - пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялися , що проходили в й інших театральних будинках. Тут же влаштовувалися і більш криваві видовища - масове полювання, єдиноборства зі звіром, публічне розтерзання дикими звірами беззбройних людей (головним чином, засуджених злочинців). Активно розвивалися циркові ігри - змагання колісниць, кулачні бої й ін. Театр втрачає свій сакральний характер, і актори представляють нижчі шари суспільства.

В боротьба християнства з пережитками язичества і його ритуалів торкнулася і театрального мистецтва. Світські театри були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви й підпадали під санкції . Незважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося у творчості бродячих акторів - західноєвропейських гістрионів, , та Руських блазнів і . Характерним для ранніх форм театру був принцип узагальненого показу людини, шукалося не індивідуально-різне, а загальне, що вело до появи постійних типів-

-5-

масок. Особливий інтерес представляли ваганти - співці-сказителі із середовища недоучених семінаристів і розжалуваних священиків. У творчості мандрівних акторів, і особливо вагантів, розвивалася переважно сатирична лінія, опозиційна офіційної ідеології.

Український театр

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. Ще з XI ст. відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (ХІ ст.).

Історичний нарис

Перші зразки драми виголошували прилюдно учні київських Братської (Києво-Могилянська Академія) та Лаврської шкіл (XVI-XVII ст.). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також та .

Перші театральні трупи народилися на у XVIII ст . Пізніше в (1806), (1809), (1810) з ' являються перші театральні споруди .

Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами , який очолив театр у та , основоположника художньої прози в новій українські літературі . Бурклеск та експресивність , поряд з мальовничістю та гумором , що характерні для їх творів , надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині ХІХ ст. в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру – драматурги і режисери , та . Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів , члени якої виступали під сценічними псевдонімами , і . Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була .

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 р ., коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і “ Молодий театр” ( з 1922 р . – модерний український театр ) та . На театральній сцені з’явилася когорта талановитих акторів – , , , , , та багато інших .

Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично - психологічної школи . Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму . З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 р . Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів (“Народний Малахій”, “Мина Мазайло”) та (“Базар”, “Чорна