Епоха класицизму

В епоху драматургічний канон єдності місця й часу дії сприяв пануванню незмінюваної декорації (тронний зал, вестибюль палацу в трагедії, міська площа, кімната - у комедії), тому все багатство декораційно-постановочних ефектів зосередилося в оперно-балетному жанрі. Італійські майстри (А. Поццо, художники із сімейства Галлі-Біббіена) порушили симетрію декорацій 17 ст., увели кутову перспективу, підсиливши засобами живопису ілюзію глибини; домагаючись більшої масштабності шляхом зображення окремих архітектурних частин замість цілого будинку, вони форсували контрасти світла й тіні. В епоху Просвітництва майстри театрального мистецтва зверталися до героїчних образів античності (Французи Дж. Н. Сервандоні, Г. Дюмон, П. А. Брюнетті). Наприкінці 18 століття, у зв'язку з розвитком буржуазної драми, з'явилися декораційні павільйони. У театрельному мистецтві Російської імперії 18 ст. до оформлення спектаклів залучалися іноземні майстри - Дж. Валеріані й П. Ді Г. Гонзаго й ін. В 2-й половині 18 столітті висунулися талановиті російські декоратори, більшість із яких були кріпаками, - брати Бєльські, И. Я. Вишняков, І. Фірсов й ін.

В 17-18 ст. у країнах Азії криза феодальної ідеології призвела і до нововведень у театральному мистецтві. У в 18 ст. споруджувалися будинки для театрів , сцена яких мала просценіум, горизонтально розсувну завісу, проходячі крізь залу помости "ханаміті" ("дороги квітів"); в тут була уведена обертова сцена. Середньовічні традиції аж до 20 ст. збереглися в багатьох театрах Індії, Індонезії, країн Індокитаю, де оформлення обмежується головним чином костюмами, масками й гримами.

XIX століття

зробила значний вплив на театральне мистецтво. На сценах паризьких "театрів бульварів" високе мистецтво театральних машиністів дозволяло відтворювати сцени аварій корабля, пожеж і т.д.; поширилися так називані пратикабли (об'ємні деталі оформлення, що зображували скелі, мости й т.д. ). В 1-й чверті 19 ст. у Франції, у Великобританії демонстрували панорами й діорами в сполученні з нововведеннями газового освітлення (уводиться в 1820-і рр.). Представники висунули вимогу історично конкретної характеристики місця дії (цьому відповідали театральні роботи французів , , й ін.). Декоратори й режисери , й у Франції, у Німеччині створювали спектаклі зі складними багатокартинними декораціями й пишними костюмами, сполучаючи історичну точність із ефектною

-11-

красивістю. Ускладнення постановочної техніки змусило застосовувати завісу в перервах між актами (уперше - в на сцені паризької "", а в тут же - електричне освітлення). У Росії з 1830-х роках главою школи "офіційного романтизму" був . Розроблена ним техніка постановочних ефектів розвивалася К. Ф. Вальцем, А. Ф. Гельцером й ін.

Величезний вплив на театральне мистецтво 1870-80-х роках зробила діяльність Мейнингенського театру, режисери якого, прагнучи перебороти традиції італійської кулісно-аркової системи, надавали сценічному рельєфу різноманіття, удосталь застосовуючи пратикабли й різні архітектурні форми. В образотворчих рішеннях мейнингенцев позначився вплив німецького історичного живопису 19 столітті (, й ін.).

У кінці 1870-х роках із критикою ідеалізованих, самоцільно-феєричних декорацій виступив , що закликав до "точного відтворення соціального середовища" (його послідовниками в сценічному натуралізмі були режисери А. Антуан у Франції й О. Брам у Німеччині). Боротьбу з натуралізмом очолив театр французького символізму (художники , , , , що об'єдналися навколо режисерів П. Фора і О. М. Люнье-По й створили спрощені, вишукано-стилізовані декорації, за образним строєм близькі мистецтву "модерну").

Остання чверть 19 століття - епоха розквіту російського Театрально-сценічного мистецтва В. Д. Полєнов, В. М. Васнецов, К. А. Коровин, В. А. Сєров, М. А. Врубель затверджували в театрально-сценічному мистецтві принципи цілісного поетичного трактування спектаклю, використовуючи композиційні прийоми станкового живопису. Величезний вплив на світове театрально-сценічне мистецтво зробила реалістична реформа Московського Художнього академічного театру (індивідуалізоване оформлення кожної постановки, психологічна "життєвість" обстановки, розширення планувальних можливостей й органічний їхній зв'язок із грою актора). Висока мальовнича культура, найтонше вміння передати стиль і характер мистецтва різних епох були властиві майстрам Т.-буд. й., що належали до гурту "Мир мистецтва" (А. Н. Бенуа, Л. С. Бакст, М. В. Добужинський, Н. К. Рерих й ін.); беручи участь в організовані С. П. Дягілєвим гастролях російської опери й балету в Парижу (так називані Росіяни сезони за кордоном, з 1907), ці майстри вивели російське театральне мистецтво на світову арену.

ХХ століття

Режисери у Швейцарії й у Великобританії висунули на початку 20 столітті ідею "філософського театру" з абстрагованими позачасовими декораціями, у яких видозміна монументальних стереометричних форм (куби, площадки, щаблі) досягалося б світлом (принципами "філософського театру" керувалися польський письменник, художник і декоратор С. Виспяньский, німецький режисер Г. Фукс). Німецький режисер разом з художниками (, , й ін.) розробив різноманітні прийоми оформлення: від майже іллюзіоністичних об'ємних декорацій, що трансформують за допомогою обертового сценічного кола (уведений в 1896), до узагальнених нерухомих установок, від оформлення "у сукнах" до грандіозних масових видовищ на арені цирку. У Росії , розробляючи принципи "умовного театру", увів (разом з художниками Головіним і Н. Н. Сапуновим) прийоми художньої стилізації, що вплинули на становлення сценічного конструктивізму.

-12-

В 1910-х роках у театрально-сценічному мистецтві проникнули прийоми кубізму йфутуризму (А. А. Екстер, А. А. Веснін у Росії, роботи , , Ж. Брака для Російських сезонів за кордоном), що затверджували самоцінну "театральність", "диктаторську" роль художника в театрі, що обмежували волю акторської гри. В 1920-х роках у Театрально-сценічне мистецтво(особливо в Німеччині) активно