Реферат

на тему:

Архітектура Івано-Франківська

Івано-Франківськ – величний центр Західної України, де представлені багато архітектурних течій, які заворожують не лише туристів, відвідувачів та людей, що приїхали у справах, але й самих мешканців, погляд яких кожного разу завмирає проходячи по вулицях Іванно-

Франківська.

Вокзал в Івано-Франківську

І тепер багато хто переконаний, що без залізниці в Івано-Франківську і студент не вивчиться, і нові будинки не постануть, і промислові підприємства не зрушать з місця... Зрештою, через неї передаються традиції розвитку міста. Вокзал значних масштабів був зведений в Івано-Франківську у 1866 році. Івано-Франківському вокзалу судилося увійти в історію міста як першій споруді, освітленій електрикою. Споруда вокзалу занесена до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення.
Залізничний вокзал Івано-Франківська був свідком визначних подій та приймав багато знаменитих людей. Під його склепінням десятки разів виступав Іван Франко. Бачили на вокзалі й австро-угорського цісаря Франца-Йосифа I, Миколу Драгоманова, Юрія Федьковича і Ольгу Кобилянську (неодноразово), Михайла Коцюбинського, Олександра Керенського, Нестора Махна.
Мешканці міста влаштовували тут урочисті зустрічі новопризначеним єпископам Юліяну Пелешу, Андрею Шептицькому, композиторові Миколі Лисенку, державним діячам Михайлу Грушевському і Симону Петлюрі. Старе відмирає, молоде народжується… Проте і сьогодні залізниця у місті — як символ всемогутності життя…

Ратуша

У 1666році у Станіславові виросла перша дерев'яна ратуша.

Ніхто й не планував встановлювати її тут надовго: через 11 років бургомістр засідав у дерев'яно-кам'яній будівлі.
Тодішня ратуша була не лише місцем засідань ради та суду - це був ще й спостережний пункт. Та навіть бойові заслуги не спасли ратушу номер два від розібрання через кілька років після турецької облоги. Було дві версії такої передчасної смерті будинку: 1) через низьку міцність та надійність; 2) через незадоволення хазяїна міста Потоцького її архітектурою.
Третя споруда зводиться на місці другої під керівництвом надвірного архітектора Кароля Беное. Ратуша мала 9 поверхів. На 5-му поверсі вежі знаходився міський годинник.
У підвалах ратуші, які були сполучені з підземними переходами під фортецею, сиділи злочинці, часто - опришки. Перед ратушею, на площі Ринок, відбувалися міські ярмарки.
Під володарюванням Австрії споруда використовується як в'язниця та магазин для обмундирування. Споруда неначе притягує негаразди: у 1825р. буря зносить вершечок ратуші. За рік проводиться ремонт будинку, ще за 11 років - наступний. Ратушу зміцнюють, реставрують стіни та зал засідань, прикрашають написами з історії міста. Можливо, вже тоді тут був прообраз сучасного краєзнавчого музею. Навколо ратуші зносять всі старі та дерев'яні будинки, на їх місці підносяться більш репрезентативні споруди.
28 вереня 1868р. почалась . Ринок згорів дощенту. Від ратуші залишився лише залізний скелет. У 1870-му починається зведення четвертої ратуші під керівництвом професора Покутинського. Цього ж року споруда, образ якої, на відміну від її попередниць, донесли до нас численні поштівки зламу ХІХ та ХХ століть, була зведена.
Під час Першої світової ратуша постраждала від артилерії: її вибрали як мішень, тому що, неначе в Середньовіччі, її вежа знов перетворилася на спостережний пункт. Ратуша знову лежала в руїнах. Вчетверте.
За відбудову ратуші взялися аж у 1928 році. Проект доручили

інженеру Трелі. За два роки в місті з'явилося це диво. В основі споруди - хрест. 47-метрова вежа завершується ковпаком. Як не дивно, у п'ятій магістратурі міста магістрат ніколи не розміщався - тут були крамниці та ресторани. Функція серця міста виконувалася ратушею суто символічно.
У 1959р. після ремонту споруду віддають під краєзнавчий музей.

Фарний костел Богоматері і св. Станіслава

Ротонда з фонтаном і фігурою Діви Марії

Фарний костел Богоматері і св. Станіслава (часом його ще називають Колегіатою) почав будуватися у Станіславові в трагічному 1672 році. Турки тут як тут, хіба вже до храмів тут? Ах як невчасно: місто якраз переодягалося з дерева у камінь, і спорудження костелу йшло так швидко і добре... Процесом керували не прості архітектори, а військові інженери Ф.Корассіні та К. Беное. Вийшло зовсім не суворо. Ще в 1680р. старший син А. Потоцького, Станіслав, привіз з Риму реліквії св.Вінцента, які отримав від папи римського Іннокентія ХІ.

До речі, цей храм - номер два, в нього був менший за розмірами попередник, зведений з дерева швидко і просто - на замовлення власника міста Анджея Потоцького. Та навіть цю некапітальну, недовговічну споруду магнат щедро і багато прикрашав всередині - принаймні, про це згадують документи тих часів. Хоча в магната не було виходу: це був єдиний католицький храм на все новозбудоване місто. Тому вже за кілька років після його зведення, в 1669р., храм урочисто отримав почесне звання колегіати - з рук Яна Тарновського, львівського архієпископа.

В 1979 році проводилась реставрація храму, після чого його пристосували під художній музей.

Те, що сталося з містом за останні п'ятдесят років, не можна порівняти навіть із таким гучним катаклізмом, як „мармолядова пожежа" 1868 p., коли через недогляд замріяної господині, що варила на повільнім вогні мармелад в одному з подвір'їв при початку вулиці Баторія, згоріло замалим не ціле місто...

Нині воно також майже не існує. А все ж існує".

А біля храму в 1742р. поставили статую св. Яна в пам'ять про відхід з міста російського війська.

Ось як писав про смерть Йосифа Потоцького Юрій Андрухович:

« Церемонія прощання з набальзамованим тілом графа Йосифа Потоцького, воєводи кам'янецького, великого гетьмана коронного. Тіло державного мужа і власника