При костелі працювала школа, так звана "Колонія" краківської академії, яка з часом отримала статус Колегії.

Наступна власниця міста по Юзефові Потоцькому, Катаржина Коссаковська, на свої гроші в 1777р. помістила в храмі пам'ятну таблицю на тіарі на честь Станіслава Потоцького, героя Відня. 

З 1779р. костел став фарним.  З 1886р. при ньому діяли Брацтво св. Анни, засноване Анною з Рисінських Потоцькою і музична школа.

Катедра

Самісінький центр міста. Однаково поруч з , чи фарним .

Катедральний собов у Станіславові-Франківську зведений в 1753-1763 роках в стилі бароко,а ле це не веселе і манірне бароко заморських палаців, а суворе, давляче на тебе бароко міста 

І то не жарти: фундамент під святиню заклали ще в 1720 році. Звели досить швидко (по тим часам): за дев'ять років. І що? Собор був відразу приречений: інженерні прорахунки при побудові. Довелося в 1753 році споруду (ще майже новеньку) розібрати.

Час гаяти не стали, відразу на старих фундаментах почали будувати по новому. За процесом наглядав С.Потоцький, який запросив з військового інженера, датчанина Християна Дальке і Ю. Каршицького. За десять років будівництво завершилося, результат ми бачимо на майдані Шептицького і зараз - численні реконструкції катедри мало що змінили в її зовнішності.  

Треба відразу зазначити, що будували таку махіну зовсім не для потреб місцевих греко-католиків, які сьогодні моляться в катедрі. Ще в 1713 році Станіслав Потоцький задумався про нещасну освіту, яка цілковито занепала на теренах його міста в наслідок нескінченних воєн. З цією метою він запросив у місто єзуїтів - відомо ж, що в ті часи саме їх колегії славилися гарною якістю знань. Дружина Потоцького, Вікторія, вважала новозведений храм своїм дітищем, багато жертвувала на нього. Комплекс включав в себе власне костел, келії, колегію. В 1773 році для єзуїтів почалися важкі часи: касація ордену, все. От після цього австрійська влада і передала споруди у власність станіславівської греко-католицької общини. В 1850 році костел отримав статус катедри. Хоча перший єпископ в місті з'явився аж в 1886 році. Ним був ще зовсім юний (1867-1947).   

Ієзуїтський костел

Про те, як Станіслав Потоцький запросив у місто єзуїтів і як звів для них костел, яким опікувалася дружина магната, ми вже знаємо, і що його віддали греко-католикам Станіславова.

Коли ченці-єзуїти знову повернулися в Станіславів, то молитися не було де. Браття в кінці ХІХ ст. збудували Місійний будинок на перехресті вул. Петра Скарги та Грюнвальдської, неодноразово намагалися як не повернути собі колишню стятиню, то хоча б дістати дозвіл на будівництво нової. Дістали. Збудували. Не в такому "козирному" місці, як попередній - трохи далі від центру. Але значно, значно ближче до абсолютно нової міської атракції - Двірця. З 1866 року місто мало залізничне сполучення, район поблизу вокзалу швидко забудовувався, і несподівано єзуїтський костел став дуже популярним в народі: бо найближчим. От що таке вірно вибрати місце!

До речі, дещо від попередньої святині єзуїтам все ж дісталося: образ св. Станіслава Косткі встановили в головному вівтарі новозведеного храму. Ще два образи з костелу-попередника повісили в бічних навах: св. Ігнація Лойоли, засновника ордена, і св. Франциска.

Але найсмішніше в цій історії те, що і цей костел в єзуїтів відібрали. :)  

Замок

AСтаніслав Ревера Потоцький (1579-1667), магнат, великий гетьман коронний, краківський каштелян, звитяжний воїн того насиченого битвами часу, мабуть, на тому світі місця собі не знаходить, проклинаючи свою неспроможність виправити існуючий стан речей. А може, звик, зрісся з думкою, що місто-фортеця, яке він задумав у межиріччі Надвірнянської та Солотвинської Бистриць, зараз не те і зоветься не так. І годі зараз шукати могутні стіни неприступного замку. Може, не треба було й купувати в шляхтича Жечьковського нічим не примітне село Заболотів, яке потім подарував своєму сину Андрію з наказом справу батька продовжувати?

Село собі і село,мало щоправда, невеликий дерев'яний замочок на так званому Звіринцю (пізніше цю місцевість на французький манер назовуть Бельведером). В цій оселі з'явився на світ онук Ревери, Юзеф Потоцький, другий син Андрія і майбутній власник Станіславова, міста, яке Андрій взявся за батьковим наказом ростити на заболотівських грунтах.

Варто сказати дещо і про Андрія Потоцького. Київський воєвода, а після смерті батька - краківський каштелян і гетьман польний коронний - теж не остання людина в Речі Посполитій. Андрій попіклувався, щоб новостворене місто мало статус вільного королівського міста. Магдебургію Станіславів отримав в 1662 році з рук Яна Казиміра.  

Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. Води з Бистриць, певно, не бракувало. Мав малюк-Станіславів дві потужні в'їздні брами.

Кам'яні Галицька та Тисменицька брами вітали гостей і не пропускали ворогів міста. Називались брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на , з другої на Тисьменицю. В'їзди в Станіславів, юне, новостворене місто, прикрашали великі таблиці з чорного мармуру,