керівник і фундатор Театру Елісейських Полів, Гебріел Аструк знаходився на перетині Парижа і міжнародного музичного світу. Він був важливою фігурою в світі нерухомості і розваг. Його записи зберігаються в нью-йоркській Публічній бібліотеці, а також в національних архівах у Парижі. В них відтворено дивний розмах його діяльності, починаючи з 1903 року, коли його зірка засяяла в місті вогнів, і до 1913 року, коли вона ж і почала згасати від банкрутства. Його друзями були кращі співаки, композитори і імпресаріо того часу. Його музичні і театральні проекти стали історичними. У 1907 році, у Франції відбулася перша постановка "Соломії" Ріхарда Штрауса, яка принесла небачений успіх Аструку. У "Соломії" брала участь німецька трупа, а також сам композитор, який протягом всієї постановки брав в ній безпосередню участь. З цією ж постановкою, через три роки, Аструк відправився в Метрополітан Опера, де і влаштовував фестивалі в честь Моцарта, Бетховена і Берліоза. У 1907 році Аструк став фундатором і продюсером майже всіх “російських сезонів” Сергія Дягілєва. Факт про те, що в період з 1905 по 1913 роки динамічний продюсер Аструк брав участь в кожній музичній постановці Парижа - є перебільшенням.
Незважаючи на те, що сезон 1909 року став артистичним тріумфом, він був і фінансовою кризою. Касові збори, враховуючи навіть вагому допомогу російських меценатів, не змогли покрити різницю між прибутками і витратами. Внаслідок таких частих фінансових невдач, Дягілєв заборгував Аструку 86 тисяч французьких франків. Чим міцніше стояв Дягілєв, тим більше йому надавалася допомога. Яскравим прикладом цього факту стала допомога одного французького підприємця, який подарував Дягілєву 10 тисяч франків. Менш альтруістична угода, яку здійснив Аструк, показала, що крім грошей у цього продюсера було ще де-що корисливе на думці. Він допоміг Дягілєву укласти контракт з директором оперного театру в Монте-Карло Раулем Ганзбургом (Raoul Gunsbourg). Вартість контракту між Р. Ганзбургом і Дягілєвим оцінювалася в 20 тисяч франків. За умовами контракту Дягілєв повинен був продати костюми своєї трупи. Завдяки цій угоді, Р. Ганзбург зміг поставити свою версію "Івана Грозного". Ця операція повністю врятувала Дягілєва від банкрутства. А також вона зіграла на руку Аструку.
Однак Аструк зіткнувся з непередбаченою проблемою - він вичерпав всі можливі шляхи, які могли б допомогти йому заробити гроші на успіху Дягілєва. Тому Аструк почав інтенсивно шукати нові можливості. Природно його першим кроком було те, що по закінченні сезону 1909 року він відвів собі місце ексклюзивного представника російського балету на Заході. 2 серпня 1909 року він написав листа до актриси Матільди Кшессинської, у якої з Дягілєвим були натягнені стосунки, запросивши її до Парижу, щоб вона оцінила результати сезону, що завершився. Аструк писав до неї: "Я дізнався, що пан Дягілєв домовився про проведення в наступному році спектаклів в Паріс Опера. Чи Знаєте ви що-небудь про це, і чи цікавить вас ця подія?"
У випадку, якщо росіяни будуть грати в Паріжській Опері в ті ж самі вечори, коли в театрі "Чателет" повинні пройти гастролі Метрополітан Опера, Дягілєв ставить під загрозу плани Аструка – спродюсувати найважливішу подію сезону 1910 року. "Мене непокоїть одна маленька деталь,– шаленіючи від гніву, написав Аструк Емілю Еноку (Emile Enock),– у росіянина, з яким в минулому році я вів бізнес, висточило сміливості повернутися в Париж в цьому році і скласти мені конкуренцію".
До кінця осені Аструк поставив собі за мету: дискредитувати Дягілєва перед потенційними спонсорами сезону 1910 року, а також закрити ексклюзивний доступ Дягілєва до танцюристів Імператорської сцени. У середині листопада він зв'язався з герцогом Андрієм, коханцем Кшессинської, який був заклятим ворогом Дягілєва і його антрепризи. Також Аструк написав Барону Фредеріку, у якого він попросив підтверджуючі документи про факти діяльності Дягілєва під час попередніх сезонів. У цих паперах були чітко відображені всі невдачі Дягілєва, які були вибачені йому завдяки доброму імені адміністрації імператорських театрів. Аструк навіть порадив міністру імператорського суду відібрати свій "офіційний дозвіл" у "непрофесійного імпресаріо, чия діяльність в Парижі була частково провалена, і дискредитувала імператорський театр". У бажанні покінчити з конкуренцією молодого таланту, що заважав Аструку займатися своєю підприємницькою діяльністю, жорстокість Аструка не мала кордонів.
У той же час Аструк випитував у санкт-петербургських імпресаріо про плани альтернативної дягілєвської балетної трупи влітку 1910 р. Контактом Аструка в Санкт-Петербурзі був Борис Шидловський, балетний критик однієї газети північної Пальміри. Борис був чоловіком Юлій Седової, пріми Імператорського театру, з якою в 1909 році Дягілєв не зміг укласти контракт. Розраховуючи на кампанію по дискредитації Дягілєва в російській пресі, зробленій спеціально, щоб Дягілєв не зміг зібрати потрібну кількість грошей для сезону 1910 року, Шидловський запропонував організувати трупу під керівництвом Седової і Адольфа Болна (партнера Павлової), чиї амбіції бути хореографом і танцюристом повністю не влаштовували Дягілєва. До складу нової трупи повинні були увійти "незадоволені своїми маленькими ролями у Дягілєва, актори його трупи". Шидловський також запропонував, що у випадку, якщо трупа буде брати участь у балетних танцях в опері, в дивертисментах сезону Метрополітан Опера в Парижі та у випадку, якщо антреприза Дягілєва збанкрутує (принаймні Шидловський на це сподівався), то дві трупи зможуть об'єднатися і провести програми російського балету в італійській опері в театрі "Чателет". 24 грудня Дягілєв підписує контракт на суму в 100 тисяч французьких франків з Паріс Опера. У середині