5. ДЕБЮТ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

У 1911 році трупа Дягілєва дебютувала, як незалежна. Цей дебют і показав, наскільки у Дягілєва не висточило самовладання.

Відхід більшості танцюристів на комерційну сцену загрожував підривом сили трупи, тим більше, що кожну осінь більшість акторів відправлялася на відкриття сезону у Маріїнський театр. Враховуючи ці складності, Дягілєву уперше довелося набирати велику кількість танцюристів не з Імеператорсокого театру. Набір танцюристів в основному вівся з Варшавського театру Вієлки, з приватної московської студії Лідії Нелідової, з санкт-петербургської студії Євгенії Соколової та з лондонських театральних шкіл. Для того, щоб підтримувати технічний рівень і стиль танцюристів, Дягілєв найняв видатного петербургського педагога Енріко Сечетті. Незважаючи на зусилля, що приймалися, зупинити стік “робочої сили" не вдалося. Дягілєв вживав “екстрені заходи” по оренді танцюристів. Одним з таких кроків стало укладання контракту з великою групою російських артистів балету. За десять танцюристів і танцюристок, згідно з підписанним контрактом, Дягілєв повинен був заплатити в рік імпресаріо, який залучив артистів на роботу з Дягілєвим, не менше 88 000 французьких франків. Ця сума була основною статтею витрат для Сергія. Протягом сезону 1913 року в Парижі, Дягілєв виплатив імпресаріо не менше 60 000 французьких франків, або біля однієї десятої від запланованого в цьому сезоні свого прибутку. Протягом цього ж сезону виявилося, що Дягілєв ще і розплатився з довгостроковим кредитом фінансової компанії Брандей. Сума виплати становила 104 000 франків.

5.1. МЕЦЕНАТИ ТА КРЕДИТОРИ ДЯГІЛЄВА

Підготовчі роботи над всіма постановками зажадали великих інвестицій меценатів. Без сумніву все фінансування Дягілєва йшло від різних імпресаріо. Неспокій про свої гроші – це свого роду торгова марка всіх багатих людей, і коли мова заходила про фінансування Дягілєвських постановок, то тут меценати були особливо обережні. Як писав біограф принцеси Едмонд де Поліньяк, "вона була основним фінансистом Дягілєва під час усього його життєвого шляху і до самої смерті 1929 року, незважаючи навіть на те, що кількість, вкладених нею грошей, досі залишається невідомою. У першому десятиріччі вона вносила великі суми до бюджету Дягілєва, і режисерську частину вона повністю залишала за Дягілєвим”. Пізніше принцеса Едмонд де Поліньяк фінансувала особливі постановки, але це ні в якої мірі не заважало загальним впливам. Враховуючи свою постійну участь в постановках, принцеса не пропускала жодну подію, влаштовану Дягілєвим. Місія Серт, ще одна подруга Дягілєва, допомогла антрепренеру в складну хвилину. Відомо випадок, коли актори відмовлялися починати спектакль через те, що Дягілєв не виплатив їм всю зарплату, але на допомогу Сергієві прийшла Місія Серт, яка і подарувала Дягілєву банкнот розміром в тисячу французьких франків. Також серед основних меценатів були Ага Ханс, графиня Греффулс, леді Кунардс, а також інші шанувальники мистецтва. Однак, їх участь у фінансуванні була не випадкова. По-перше, меценати робили цю добродійність з розрахунку престижу (престижно було фінансувати російські балетні сезони). По-друге, великий вплив надавали друзі меценатів, які переконували своїх багатих знайомих фінансувати спектаклі, тим самим, отримуючи як для себе, так і для своїх друзів зарезервовані ложі на всі спектаклі сезону. А по-третє, завжди можна було по закінченні спектакля зробити вечірку, де для них спеціально виступали б ведучі актори.

Маркіза Ріпон і графиня Греффюль крім вкладення своїх грошей, також мали великий вплив на адміністраторів багатьох музичних театрів у всьому світі, тому дружба з цими дамами була особливо важлива для Дягілєва. Важливою людиною в житті трупи стала леді Ріпон, яка мала владу в Ковен Гардене, оскільки її чоловік був членом попечительскої ради Ковен Гардене. Графиня Греффюль також була важливою персоною. У 1910 році вона змогла переконати Отто Кана, голову правління Метрополітан Опера у важливості співпраці з Дягілєвим. Бажання Метрополітан працювати з Дягілєвим в 1910 році було особливо важливо для російського антрепренера, оскільки переговори про гастролі в театрі Гатті-Касацца зайшли в тупик. Незважаючи на те, що багато спроб графині Греффюль допомогти дягілєвським сезонам були не дуже успішні, вона зіграла важливу роль як меценат в складні післявоєнні роки. Приватні вкладники дягілєвської антрепризи або не могли, або не хотіли постійно допомагати російським сезонам, а патронаж став хорошим шляхом до сприятливого суспільного положення, та до художніх інститутів і провідних театральних менеджерів.

Сезон 1910 року, що проходив в Паріс Опера, підтвердив іноземним імпресаріо стійкість Дягілєва. Маючи в репертуарі сім балетів, він ще раз довів свій геній організатора. Крім того, що Дягілєв повторив успіх минулого сезону, він також довів, що успішний розвиток його сезонів може проходити навіть без величезної кількості кредиторів. Однак Аструк передбачив, що прибутки цього дягілєвського сезону скоротяться. Так і сталося. Вони впали більш ніж на сто тисяч франків. Якщо в минулому сезоні прибутки становили 522 000 франків, то вже в 1911 році прибуток становив 398 887 франків. Але, незважаючи