Гастролювання стало ціною, яку Дягілєв платив за незалежність. Та структура балетної трупи, яка склалася до 20 століття, не підходила для державного фінансування. Взагалі на початку століття державу не цікавили антрепризи. Таке положення зайняла балетна трупа внаслідок свого розвитку, а не через якісь естетичні причини. У своєму листі "Art Letter" до Ричи 25 червня 1911 року, Бенуа виділив трупу для публіки Санкт-Петербурга:

“Чи може хто-небудь систематизувати умови розвитку антрепризи Дягілєва, умови розвитку незалежної трупи? Відомо, що великі театри отримували славу завдяки мандрівним акторам. Актори з мандрівних труп вимушені вчитися скромності і, отже, розуміти силу прибутків. Але тільки упевнено стоячи на ногах, дягілєвські сезони можуть продовжувати йти вгору до вершини досконалості, зрікаючись назавжди від випадкових контрактів, розрив з якими повинен бути улагоджений. Коли у Вас є твердий розклад роботи, Ви завжди маєте час, щоб виправити деякі неточності в роботі, а якщо у вас театр, подібний Дягілєвському, то у вас кожна хвилина на рахунку, простій обходиться вам в копійку, і у вас немає часу на додаткові репетиції і коректування своєї роботи”.

У інтерв'ю, опублікованому в газеті Монтеевідео "Ель Діа", Ніжінський говорив про емоційний стан людини, яка постійно подорожує: “Безликі, сумовиті готелі, сумне відчуття від театру, який вперше в театральній глушині запалює вогник путівника. Завжди в поспіху, ми живемо, як мандрівний єврей, блукач єврей, який подорожує в спальному вагоні".

Ні Аструк, ні Бічам не обмежували себе в організації гастролей Дягілєва. У 1912 році Дягілєв став працювати з оркестром Бічама. Цей оркестр після двох сезонів роботи в Ковент Гардене, разом з Дягілєвим уклав контракт у Берлінському театрі Kroll Theatre. Для Бічама можливість дебютувати в німецькій столиці була вигідна, тим більше, якщо за відновлення вмираючого оркестру взявся Дягілєв. У цьому ж році Бічам збільшив Дягілєву оплату до 950 фунтів стерлінгів. Тепер, замість звичайної оплати за виступ, Дягілєв погодився отримувати 25% від касових зборів. Після того, як покривалися витрати на світло і рекламу, встановлена сума виплачувалася Дягілєву. У 1913-1914 Аструк та Бічам підтверджують свою згоду на постановку декількох спектаклів з використанням трупи Дягілєва.

Їх договір був орієнтований на постановку опери. "Я був переконаний, - писав Бічам в своїх мемуарах, - ті оперні події, які сталися в Лондоні, були результатом плодотворної роботи оригінальних продюсерів. Було неможливо повторити неперевершену велику популярність російського балету, і існувала велика невпевненість в тому, що ще один вигляд музичного мистецтва у виконанні росіян зможе допомогти вирішити проблему. Я пішов зі своєї посади з театру Ковент Гардена і запропонував Дягілєву обговорити імовірність візиту трупи Імператорського оперного театру з Петербурга. Театр повинен був привезти співаків, хор, костюми, декорації і все, за винятком оркестру. Для гастролей був підготовлений театр Dury Lane. Таким чином в 1933 році я виявився на тому ж самому посту, який повинен був зайняти ще два роки тому в театрі напроти, і привіз з собою стару програму, призначену з самого початку для Drury Lane".

Незважаючи на те, що славу Дягілєву принесли російські балети в передвоєнних сезонах, він був проти того, щоб балетне мистецтво підгравало опері. Однак, перший свій тріумф і був забезпечений завдяки тому, що його балетна трупа виступала разом з оперною. Але, вже рік опісля, Дягілєв відмовився ділити зароблене з сестрою балету - оперою. У 1913-1914 роках опера стала займати в репертуарі набагато значніше місце, ніж в 1909 році, в рік, який став вершиною оперного успіху. Враховуючи економічну невпевненість, феномен Дягілєва примусив імпресаріо робити фінансові вливання в музичне мистецтво набагато більше.

5.3. ЗАРОБІТНА ПЛАТА

Дягілєв добре платив своїм акторам. Цей шлях був обраний не випадково. Великі заробітки повинні були стати свого роду компенсацією за їх відхід з Імператорської сцени, а також не дати артистам на неї повернутися. Платити великі гонорари було необхідно через існуючу велику конкуренцію з комерційними театрами, які також жадібно полювали на артистів балету з Росії. Розміри заробітних плат, знайдені у Дягілєва в щоденнику, є досить-таки приблизними. Мова йде о післявоєнних заробітках. Багато які контракти, що мали особливе значення, добре сховані від дослідників. Такі заходи були прийняті після того, як в шестидесятих роках почалося безліч спекулятивних операцій відносно меморобілії Російських Балетних Сезонів. Передбачається, що примірники контрактів з різними видатними артистами балетів зберігаються у одного з родичів артистів. Незважаючи на таку заплутаність навколо записів Дягілєва, в його щоденнику за 1910 рік були виявлені деякі помітки, які і допомогли створити певну думку про можливий рівень цін на ринку артистів балету, що існував в тому сезоні.