Паріжської Опері в опері “Мефістофель” 6 000 франків, а вже через три роки Дягілєв заплатив Шаляпіну 55 000 франків за те, що той взяв участь в російських сезонах 1909 року. Ця сума була на 15 000 франків більше тієї, яку платив Дягілєв всім солістам балету протягом сезону. Також для порівняння сума, яка була виплачена Шаляпіну, була усього на 5 000 франків менше тієї, яку виплатив Дягілєв всій своїй трупі в тому ж році. До 1913 року Шаляпіну за шість виходів у спектаклі “Борис Годунов” було виплачено 50 000 франків. Саме цю суму Дягілєв переказав на рахунок Шаляпіна ще за шість місяців до початку сезонів на Елісейських Полях.
Як і Шаляпін, присутність таких зірок як Ніжінський і Карсавіна були основними надіями на укладання вигідного контракту по проведенню сезонів. Вони танцювали практично на всіх спектаклях.
Часом до одної вистави входило до трьох балетів. Всі основні роботи Дягілєва формувалися, засновуючись на талантах цих зірок. Їх імена і фотографії із зображенням їх облич стали звичайністю для театральної преси тієї епохи. Як Шаляпін в опері, так і Неллі Мельба в балеті оберталася у високих колах і отримувала астрономічно високі гонорари за виступи, що проходили за межами трупи. У липні 1912 року за один виступ з Ніжінським, Карсавіной і сестрою Ніжінського – Броніславой у спектаклі “Le Spectre de la Rose", Дягілєв виплатив не менше 12 000 франків, що в два рази перевищувало ту суму, яку платили всій трупі за один виступ.
У травні 1914 року, через декілька місяців, як відносини Ніжінського з Дягілєвим закінчилися, Ніжінський уклав трьохрічний контракт з Жаком Руше, який був новим директором Паріжської Опери. За чотирьохмісячний сезон, протягом якого Ніжінський станцював не більше тридцяти разів, йому заплатили 90 000 фр. франків (3 000 франків за виступ). Також з Ніжінським кожний рік консультувалися, і без його згоди не приймалося рішення про постановку нового балету.
Незважаючи навіть на те, що до шаляпінських гонорарів ніхто і близько не міг підступитися, зоряна система оплати внесла великі корективи в кошторис витрат на постановку. Але Дягілєв платив такі гонорари не тільки артистам своєї трупи, але також і гостям - зіркам Паріжської Опери – Павлової, Кшессинської і Карлоттє Замбеллі.
В спланованому петербурзькому сезоні 1912 року, який не відбувся через пожежу театру “Народний Будинок”, Дягілєв повинен був заплатити Замбеллі 20 000 франків за сім виступів. У це число входили спектаклі “Жізель”, “La spectre de la rose”, “Жарптиця” і четвертий балет на вибір. До порівняння, я приведу цифри, які і покажуть різницю в оплаті артистам балету і оперним співакам: Дягілєв уклав контракт з Людмилою Кузнецовою на сім виступів у спектаклях “Борис Годунов” та “Іван Грозний”. За кожний виступ Дягілєв заплатив Людмилі від півтори до двох тисяч франків.
7. КРАХ ІМПЕРІЇ АСТРУКА. ТОМАС БІЧАМ.
Незважаючи на те, що продюсер Томас Бічам став єдиним організатором гастролей Російської опери в Лондоні 1913 року, француз Аструк фактично сплатив всі рахунки. Постановки "Бориса Годунова" і прем'єра "Хованщини", що стали основними подіями в театральному світі Парижа, проходили в Театрі Елісейських Полів. Аструк витратив на "землю російських царів" 700 000 французьких франків. Один одяг для бояр обійшовся Аструку в 150 000 франків, що наблизило його до банкрутства. Потім Аструк позичив Дягілєву всі костюми і декорації. Завдяки Бічаму прем'єра російських опер співпала з російськими балетними сезонами в Королівському театрі Drury Lane. Коли Аструк оголосив про своє банкрутство, Бічам купив обидві постановки за 40 000 франків і одночасно продав "Бориса Годунова" Парижській Опері. Торгівля оперною власністю принесла всім прибуток, всім, за винятком тієї людини, яка сплатила всі витрати на їх виробництво.
Коли імперія Аструка оголосила про свою капітуляцію, з’явився Бічам, який і взяв продюсерський штурвал до своїх рук.
Проникливий, ніж свій французький конкурент, Бічам ще більше став експлуатувати дар Дягілєва для поліпшення свого підприємницького положення. У середині березня 1914 року Бічам позичив Дягілєву деяку суму для початку нового сезону.
Внаслідок довгих переговорів, Дягілєв зміг виторгувати цікаві умови на постановку опери "Іван Грозний". Він пообіцяв викупити у Бічама до 28 травня 1914 року всю партитуру, декорації, костюми і все необхідне, щоб опера могла бути поставлена. Ця купівля здійснювалася разом зі своїм партнером бароном Дмитром Ганзбургом.
Одночасно Дягілєв викупив у Ріхарда Штрауса, чиї опери з успіхом рекламувалися Бічамом, і у лібреттиста Х’юго вон Хофманнштала права на одноразову постановку "Legend of Joseph". Величина суми (100 000 франків), а також умови оплати, які передбачали виплату вище вказаної суми за два місяці до прем'єри, задовольняли Дягілєва. Інтерес Бічама в інвестуванні в цей проект зріс.
Але спектакль "Legend of Joseph" зник з репертуару Дягілєва так швидко, що навіть не залишив сліду. Єдине, що було залишене – це борг, з яким Дягілєв ніяк не міг розплатитися, внаслідок чого постановка "Legend of Joseph" стала власністю Бічама.
7.1. ОПЕРНІ СЕЗОНИ ПАНА ТОМАСА БІЧАМА
Сезон 1914 року, який проходив в театрі Drury Lane, був відкритий спектаклем на музику Штрауса “Der Rosenkavalier” і постановкою на музику Моцарта "Чарівна флейта". Також Дягілєв пообіцяв протягом цього сезону в Лондоні поставити ще чотири спектаклі. Взимку 1914 року почався підготовчий період до постановок "Івана Грозного"; "Травневої ночі" Римського-Корсакова, "Князя Ігоря" Олександра Бородіна, "Le Rossignol" Стравінського, а також нової редакції "Бориса