За навчальним планом на вивчення тем з вишивання відводиться така кількість годин:

І клас – 4 год.

ІІ клас – 2 год. (варіативна частина – 8 год.)

ІІІ клас – 0 год. (варіативна частина – 10 год.)

Навчально-виховні завдання на уроках вирішуються, головним чином у процесі практичної роботи. Особлива увага звертається на оволодіння різноманітними прийомами праці, дотримання правил санітарії та гігієни, технологій і виконавчої дисципліни.

Учні оволодівають уміннями і навичками практичного виконання відомих і невідомих технік вишивки. Під час теоретичного навчання вони ознайомлюються із загальною теорією української народної вишивки, її історією, символічними значеннями і художніми особливостями вишивки деяких регіонів України.

Метою вивчення тем з вишивання є:

оволодіння учнями трудових навичок мистецтва вишивки;

формування розвитку здібностей, естетичного сприймання творів декоративно-прикладного мистецтва;

розвиток зацікавленості до народної вишивки і розшифровки її символіки (ознайомлення з елементами “знакового письма”);

ознайомлення з художніми традиціями нашого народу.

Під час уроків, на яких вивчаються теми з вишивання, учні повинні навчитися:

організації робочого місця;

техніки безпеки під час вишивання;

правил санітарії і гігієни;

основ виконавчої дисципліни;

правильного дотримання тканини, голки і затягування нитки в голку;

самостійного шиття швів та оздоблення ними речей.

II. Вишивання на уроках трудового навчання в початкових класах

Вишивка – один із видів декоративно-прикладного мистецтва

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментоване або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних вирішень української народної вишивки обумовлене тим, що вона характеризується різнотипними матеріалами, техніками виконання, орнаментом, композицією, колоритом, які мають численні відмінності. Художнє обдарування народу вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах.

Мистецтво вишивки має багатовікову історію. Від перших стібків шитва на шкіряному одязі людей кам’яного віку і до нашого сьогодення – такий шлях вишивання. Упродовж віків вдосконалювались знаряддя праці (від шила з каміння та кісток тварин до стальної голки), змінювались і вдосконалювались техніки життя та вишивання.

Уже в І тисячолітті до нашої ери мистецтво вишивання досягло високого рівня у народів Індії, Вавилонії, Риму, Китаю, Єгипту та багатьох інших країн.

На території нашої країни у скіфо-сарматських похованнях VІ-V ст. до н.е. знайшли залишки тканини, вишиті золотими, срібними і вовняними нитками. На території України знайдено також історичні пам’ятки цього мистецтва, які відносяться до І ст. до н.е. – І ст. н.е. А за часів Київської Русі сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві школу, де молодих дівчат навчали ткацтву та вишиванню.

У давні часи в основному вишивали лише білими та сірими нитками, що залишились від ткання полотна.

Щоб надати їм блиску, їх навощували. Згодом люди навчились фарбувати нитки ,а ще пізніше почали використовувати, крім лляних і конопляних ниток, ще й бавовняні, шовкові, вовняні, золоті й срібні, а також перли, намисто, бісер.

Створюючи візерунки, люди з глибокої давнини користувались умовними знаками-символами, де кожна лінія чи фігура мала певне значення.

Так наприклад:

пряма горизонтально лінія – земля

горизонтальна хвиляста – вода

вертикальна хвиляста – дощ

трикутники – гори

гачкуватий хрест – вогонь

квадрат, коло чи ромб – сонце

Ці знаки – символи руками майстринь поступово перетворювались у візерунки, ускладнювались, доповнювались новими елементами.

Поступово складались орнаменти – послідовне повторення мотивів, в яких у стилізованій формі відображалася вся навколишня природа.

За мотивами орнаменти бувають геометричними, рослинними, тваринними, а також є орнаменти із зображенням людей.

Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, кривульки, лінії, хрестики, крапки.

В основі рослинних орнаментів лежить прагнення перенести у вишивку красу природи.

Такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “калина”, “барвінок” часто використовують в українській вишивці. Деякі несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя. Дуже древній символ “дерево життя” – минуле, сучасне й майбутнє роду людського, родючість землі. Цвіт вишні чи яблуні – символ материнської любові. рута, мальва, півонія – віра, надія, любов. Любисток, васильки – символ людської відданості; ромашка – символ доброти; калина – символ невмирущого роду людського; виноград – краса і радість створення сім’ї; червоний мак – символ чарівної сили, що захищає від усякого зла.

У вишивках тваринних орнаментів зображується: кінь, олень, заєць, півень, голуб, метелики.

Жіноча фігура символізує богиню життя; дитячі фігурки – продовження роду. (дод. 18-21)

Упродовж сторіч багатьма поколіннями невідомих майстрів створювали прийоми вишивання візерунки та кольорові сполучення. Так, у ХІV-XVII ст.. вишивка набула ще більш широкого значення в оздобленні одягу, предметів побуту. Золотими і срібними нитками у поєднанні з перлами і самоцвітами вишивали церковний одяг, образи, хорогви, багатий одяг царів і вельмож. Кольоровим шовком прикрашали весільні рушники, святкові сорочки, хустки. Вишивання було поширене не в основному серед жінок знатних сімей і серед черниць.

Поступово мистецтво вишивки поширилось повсюди. Із XVIII ст. воно входить в життя всіх верств населення, стає одним з основних занять дівчат-селянок.

Вишивкою прикрашали предмети побуту – рушники, скатертини, святковий і буденний одяг, фартушки, жіночі головні убори, пояси. Вироби, як правило, виготовлялись з простих, недорогих матеріалів, але відзначались вони високою художньою майстерністю.

Прийоми вишивання, візерунки, їх кольорове втілення удосконалювались із покоління в покоління. Поступово відбиралось все краще і створювались неповторні зразки вишивок з характерними національними рисами.

За характером візерунків і прийомом їх виконання українська вишивка дуже різноманітна. Окремі області, а іноді й райони, мають свої характерні