Емоційний компонент ОКС передбачає відчуття позитивного емоційного піднесення перед виступом. Тобто, по великому рахунку в ідеалі, день виступу повинен бути невеликим або ж великим але музичним святом. З минулорічної концертної практики мого класу, хочу сказати, що ми зі студентами наприклад вітались не інакше як „Зі святом”. Таким чином зі сцени до залу має йти позитив і глядачі-слухачі очікують від вас саме цього. Виходьте на сцену повністю підготованими і з добрим серцем і ви набагато більше зможете.

Розумовий компонент ОКС передбачає передусім чіткість та швидкість мислення. Одним із основних моментів також є вміння зосередити увагу і тривалий час утримувати її на певному об’єкті, в нашому випадку виконанні твору. Тому постійна робота над цим моментом надзвичайно важлива і є складовою успіху у нашій роботі. Суттєвим випробуванням цьому є концертна ситуація коли додається фактор естрадного хвилювання. Проте при достатньо частих, регулярних виступах виконавець може навчитись працювати у цих екстремальних умовах і подекуди навіть демонструвати на публіці кращі творчі результати аніж без неї. Але якщо перерви між виступами сягають двох тижнів і більше то цієї адаптації не наступає.

Однією з драм які часто відбуваються на сцені є те, що на тих музикантів, які мають більш тонко організовану нервову систему і відповідно відзначаються більшою одухотворенісю виконання, сценічний стрес впливає особливо гостро. Тобто їм важче повноцінно виконати концертну програму. Для цих виконавців вже початкове позитивне сприйняття їх публікою є особливо важливим. В іншому випадку якість їхньої гри може погіршитись. В цьому контексті Коган поділяв артистів на 2 типи. Перший – це вищезазначений. До нього він відносить Шопена, Скрябіна, Софроніцького. Іншим же така теплична атмосфера є необов’язковою. Недовіра аудиторії їх електризує, надихає, вони ніби кидаються в бій і переважно перемагають. Такими були Ліст та Шаляпін.

Переважно вдалим виступам передує ґрунтовне опрацювання твору, позитивний бойовий настрій, бажання грати добре, відсутність втоми, добрі відносин з оточуючими, здоровий фізичний стан.

Невдалим виступам передують загальна втома, погане харчування, відсутність режиму праці та відпочинку, негативний настрій, конфліктні ситуації.

Васіч, Н.Паганіні, Каприс №5, ля-мінор

Проблема сценічного хвилювання. Концертні виступи

Рідко хто з виконавців не хвилюється перед виступом. Ні талант, ні вік, ні досвід не рятує від хвилювання.

Зізнання у хвилюванні знаходимо у Антона Рубінштейна, Костянтина Станіславського, Генріха Нейгауза, Давида Ойстраха, Еміля Гілельса і т.д. Проте кожен хвилюється по-своєму.

Відомий педагог і композитор С.М.Майкапар вважав причиною хвилювання неправильну роботу і непродуктивні заняття. На його думку, це приводить до недостатнього опрацювання музичного твору, що викликає відчуття невпевненості і тривоги. Подібну думку висловлює і А.Гольденвейзер

Позбутися хвилювання, по суті, неможливо. Проте можливо навчитися пристосовуватися в умовах концертного виступу до виконання в екстремальних умовах.

У вирішенні проблеми сценічного хвилювання домінуючого значення слід надавати зосередженості на предметі роботи – виконанні. Згадаймо про чашу з молоком. Часто виконавець працює з постійним “озиранням” на себе. Його свідомість зайнята думками – “як сиджу”, “виглядаю”, “що про мене подумають після цього пасажу”, “справлюсь чи ні з цією частиною”, “що буде, якщо я забуду текст” і т.д. – які непомітно стимулюють хвилювання, паніку і відволікають від гри. Найкращий засіб протистояти цьому – зосередитись на завданнях, які ставить перед артистом виконання даного твору. «Для того, щоб відволіктися від глядацького залу потрібно захопитись тим що на сцені» – пише К.С.Станіславський [59;160].

Так, по виході на естраду, перед самим виконанням твору, виконавець повинен виконати певний обсяг дій, які і мають направити нервову енергію в потрібне русло.

Вихід. Поклін. Зручна посадка (бажано попередньо підібрати, попробувати стілець, щоб він не виявився занадто високим, чи навпаки – низьким

Виконання повинно починатися з “другого” разу, “перший” раз – воно має відбутися подумки. Це повинно виражатися думкою про ідею п'єси і її характер, а слуховим уявленням музики в тому темпі, в якому виконання задумано. Хвилювання провокує прискорювати швидку музику і заповільнювати повільну. Виправлення ж темпу по ходу гри – завдання дуже складне.

Уявляти потрібно не обов'язково початок п'єси. Це може бути фрагмент твору, в котрому потрібний темп найбільш яскраво виражений. Корисно продиригувати цей епізод непомітними рухами кисті чи легкими поштовхами ноги. Завдання типу “Не прискорити!”, “Не заповільнити!” недостатні. Щоб бути дієвими, завдання мають носити позитивні, а не негативні відтінки.

Якщо не виходить не зупинятись ні в якому разі. Установка ще на репетиціях про гру без помилок до кінця.

Фрагменти у екстремальній ситуації.

Випадок із Бесфамільновим.

Доповнимо теорію практикою:

Акордеоніст Хора 2.1 17 (2.40)

Навіть артисти за покликанням часто важко зживаються з естрадою. Ауер хвилювався перед виступами все життя, але після виконання першої п'єси заспокоювався і далі грав з повною віддачею. Тільки під кінець програми розігрувалися Скрябін, Софроніцький. Здатні до концертної діяльності виконавці поступово “виліковуються” від естрадного перехвилювання. З часом практика зміцнює нервову систему, виробляє опірність зовнішнім впливам, які заважають виконанню.

Семешко

Одна з найважливіших складових артистичності виконавця – це здатність захоплюватися виконанням і віддавати йому всі свої психічні сили. Поступово, від п'єси до п'єси, артист захоплюється виконанням і “забуває” хвилюватися.

Хвилювання перед виступом не завжди приносить негатив. Це відбувається, якщо воно стає домінантним переживанням. Коли ж виконавець не втрачає влади над собою, хвилювання має навіть позитивне значення: боротьба з ним мобілізує волю і налаштовує весь організм – психіку і механіку на майбутню діяльність.

На сценічне самопочуття позитивно впливає невелика