ст.), гаданий автор «Слова Даниїла Заточника» (в іншій редакції — «Моленіє Даниїла Заточника»). Він високо цінує розум і мудрість людини, часто посилається на притчі царя Соломона зі «Старого Завіту», використовує афоризми античних філософів — Плутарха, Демокріта, Діогена, Геродота, Арістотеля, Піфагора та інших.
Після запровадження на Русі християнства з'явився новий вид літератури— житія святих (агіографія). У цих релігійно-біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених церквою святими: Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, князів Бориса і Гліба, вбитих своїм братом Святополком, засновника Києво-Печерського монастиря Антонія Печерського. У Житіях відбивалися історичні події тих часів, моральні, філософські, естетичні уявлення, вони є досить цінними інформаційно-історичними джерелами. Так, наприклад, у «Житії Феодосія Печерського» яскраво відображені монастирський побут кінця XI ст., норови, звичаї тощо.
На початку XIII ст. склався так званий «Києво-Печерський патерик» — бірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого у середині XI ст. Антонієм. У ньому містяться уривки з «Повісті временних літ», зокрема розповіді Нестора літописця про печерських монахів Даміана, Єремію, Ісаакія, Матвія, а також описуються деякі історичні події: про взаємовідносини князів, феодальні міжусобиці, торгівлю Києва з Галичем, Перемишлем, похід руських князів на половців.
Справжнім шедевром, своєрідною перлиною древньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім», створене невідомим автором близько, 1187 р. За своїм художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах. Важливим джерелом для цього літературного шедевру стала усна народна творчість, що відображала цілий пласт художньої культури русичів. «Слово...» присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р.
Автор «Слова...» яскравими фарбами змальовує образи князів Ігоря, Романа, Мстислава, Всеволода, Святослава, Ярослава Осмомисла та інших. Звертаючись до них, нащадків Ярослава Мудрого, він закликає їх «вкласти в піхви мечі», помиритися між собою.
Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи освіти.
Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі, поряд з Десятинною церквою школу для дітей «нарочитої чаді», тобто знаті. Школи відкрилися також у Чернігові, Переяславі-Залеському, Луцьку, Холмі, Овручі. У них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали деякі відомості про поетику, а також з географії, історії. Навчання велося церковнослов'янською мовою,, що «прийшла» разом з церковними книгами з Болгарії, цією мовою перекладалася й іноземна література.
Головними науками, що мали поширення на той час, були богослов'я, філософія, історія. Відомості з природознавства й космології черпалися з перекладних книг: «Фізіолог», «Шестоднев», «Християнська топографія» Козьми Індикоплава. Знання з історії подавали візантійські хроніки Іоанна Малали й Георгія Амартола. Як правові джерела широко використовувались «Статут Володимира Мономаха» та збірка норм давньоруського права — «Руська правда»,
При княжих дворах, Печерському та Видубицькому монастирях створювалися книгосховища. У знаменитій бібліотеці князя Ярослава Мудрого були книги багатьма мовами. Приватні бібліотеки мали правнук Ярослава Мудрого Микола-Святоша, волинський князь Володимир Василькович, чернець Григорій (середина XII ст.). Одночасно з бібліотеками виникли і перші архіви. Вважається, що найдавнішим сховищем рукописних документів була церква св. Іллі у Києві.
Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на. розвиток кам'яної архітектури. Першою кам'яною церквою на Русі була Десятинна церква, побудована у Києві в 989—996 рр. Це був хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками, коштовними чашами, іконами. На утримання церкви князь Володимир дав десяту частину своїх доходів, тому й назвали її Десятинною.
У середині XI ст. з'явилися перлини давньоруського зодчества — Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку. Вони поєднали в собі візантійський і місцевий типи будівель, елементи розпису балканських художників і давньоруської дерев'яної архітектури, деякі романські традиції, наприклад, наявність двох веж на західному фасаді. Від візантійських майстрів древньоруські майстри запозичили технічні прийоми цегляної і кам'яної кладки стін.
Риси самобутнього древньоруського мистецтва яскраво проявилися у Софійському соборі у Києві — найвидатнішій архітектурній споруді Київської Русі, що збереглася до нашого часу. За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням «руська митрополія», закладена у 1037 р., належить до видатних мистецьких пам'яток стародавності. За розмірами собор перевищував візантійські храми, його мозаїка мала 177 відтінків, що створювало багатий колоритний ансамбль. На стінах Софійського собору було багато фресок зі сценами мирського життя: полювання на диких звірів, народні гуляння, ігри скоморохів тощо.
Процес поширення і утвердження християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій у образотворчому мистецтві. В міру того як давньоруський конопис набував самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій (Алімпій) і Григорій, які навчалися іконописного мистецтва у візантійських майстрів. Особливо славилися роботи Аліпія (близько 1050—1114 рр.), який, за свідоцтвом Печерського Патерика, «ікони писати хитр був зело». З його іменем окремі дослідники пов'язують ікони «Печерської Богородиці» і так званої Великої Панагії. В кінці XI ст. склалася київська іконописна школа. В XII ст. виникають художні школи у великих удільних князівствах: Галицько-Волинському, Володимиро-Суздальському тощо. Високого рівня у ХІ—ХШ ст. сягнуло ювелірне мистецтво древньоруських майстрів: виготовлення срібних браслетів, колтів з різноманітними емалями, перснів, намист та інших прикрас.
Київська Русь славилась мистецтвом виготовлення зброї, особливо мечів. На мечах з великою майстерністю зображувалися спіралі, підкови, кола, хрести тощо. Так, на лезі, датованому XI ст. і знайденому в містечку Хвощевате в Україні, чітко читається