а) целісні системи філософії;

б) пошук єдності в протиріччях життя;

у) в архітектурі: овал в лінії будівлі;

архітектурні ансамблі;

г) скульптура підлягала загальному декоративному оформленню;

д) в живописі - відмова від прямолінійності, підкреслення “нескінченності" простору;

е) в музиці - створення циклічних форм (соната, концерт).

У епоху бароко твори мистецтва “активно прагнуть сполучитися з іншими" (Ліпатов). Т.ч. Майстер епохи бароко мислить і як скульптор, і як архітектор, і як декоратор одночасно (Берніні “Собор святого Петра").

7. Складність і надмірність, надмірність (зокрема, композиційних рішень в архітектурі, музиці). Наприклад, церква св. Сусанни. Характерно: нагруженность форми, орнаментальне декорування простору, наростання маси до центральної частини, заповнення ніш статуями.

Мистецтво Італії

1. Архітектура

Спочатку центром культури бароко була Італія. Для Італії - це час повільного заходу багатовікового блискучого мистецтва. Найбільш яскраво стиль виявився в архітектурі. Для неї характерно:

1. Посилення меж винахідливості; зокрема, в композиціях фасадів:

а) фасад стає декорацією, пов'язаною з будівлею як одна з картин в світі зорових відчуттів.

б) фасад - як зображення неіснуючої, уявної будівлі:

колони виступають уперед, заглиблюються;

вікна - то як прольоти, то як образотворчий елемент.

2. Стилізація одних форм під інші (церква Сант-Іво Барраміні. План будівлі виконаний в формі бджоли).

3. Надмірності різного роду (детализація, велика кількість прикрас).

Представники:

Барроміні Франческо. Для його робіт характерно:

1. Дрібність маси будівлі;

2. Дематеріалізація кам'яної маси;

3. Динамізм рішень;

4. Багата внутрішня обробка: золото, напівдорогоцінні камені... Наприклад: церква Св. Карло алле квадро фонтані в Римі.

Берніні Лоренцо. Для його робіт типово:

1. Витонченість в поєднанні з математичним розрахунком;

2. Майстерна робота з фактурою каменя;

3. Використання оптичних ефектів.

Наприклад: сходи в папському палаці в Ватікані, церква Сант-Андреа дель Квірінале (овал в плані будівлі).

Будучи великим архітектором, він був прекрасним графіком, художником і скульптором. Найбільш відомі роботи:

“Давид" - динамізм (тіло повернене навколо своєї осі), напруженість мускулів, експресія обличчя. “Вівтар св. Терези" в церкві Санта-Марія делла Вітторіа.

2. Скульптура.

Взагалі, в скульптурі існувала наступна тенденція: людська фігура на фоні будівлі уподібнюється концерту для голосу і оркестру. Фігури виходять за межі ніші, обрамлення стає об'ємною формою. Скульптура нагадує живопис, живопис - скульптуру. Великим скульптором був Антоніо Канова, перші роботи якого є відображенням стилю бароко. Характерний вибір сюжетів, пов'язаних з біблійною, міфологічною тематикою героїчного або драматичного плану. Його роботи відрізняються монументальністю, незвичністю, химерністю, динамікою ракурсів, загальнодраматичним звучанням (“Орфей", “Геркулес і Ліхас"). Поступово Канова відійде від стилю бароко і кращі його роботи належать до класицизму.

3. Живопис

Живопис італійського бароко висунув на сцену ряд імен, серед них Себастьяно Річчі. Для нього характерно:

1) міфологічні, біблійні, історичні сюжети;

2) ефектне, театральне, помпезне зображення;

3) обов'язкова присутність архітектурного фону;

4) яскравість, контрасність колориту;

5) динаміка зображення.

Наприклад: “Сотник перед Христом".

Іншим блискучим майстром бароко був Джованні Батісто Тьеполо - художник широкого масштабу, прекрасний імпровізатор. Його перу належать картини: “Бенкет Клеопатри", “Двоє святих", “Смерть Дідони", і т.д.

До стилю бароко відноситься творчість Алессандро Маньясько, але в його творах є чисто барочні межі: динамізм, ефектне зображення ( все здається побаченим у сні, про який розказують з відтінком хворобливої іронії і демонстративного сарказму). Характерно:

1. Гіперболізм в зображенні;

2. Спотворення пропорцій;

3. Похмура, холодна барвиста гамма;

4. Нервовий, “танцюючий" мазок.

Видатним живописцем бароко був Караваджо. Його риси:

1. Жорсткість, щільність фактури;

2. наближення фігури до переднього плану;

3. Цілісність, сувора відповідність елементів;

4. Деталізація.

Серед його творів такі, як “Невіра Фоми", “Успеніє Марії", “Положення у труну", “Мандоліністка", “Покликання апостола Матфея", “Звертання св. Павла".

4. Музика

Музичне мистецтво XVII ст.. починається з рішучого перелому, з безкомпромісної боротьби проти поліфонії суворого стилю. У цей час було проголошене народження нового стилю - монодії з супроводом, гнучко наступним за поетичним словом. У результаті, динамічніше постає музична мова, відновлюється музичне мистецтво, яке породжує новий творчий пошук.

5. ОПЕРА

Нові історичні умови і соціальна атмосфера, нові межі світогляду значно вплинули на долю і характер музичного мистецтва. Музика відчула на собі напружений, тривожний, нестійкий, патетичний дух часу. На порозі нової епохи гостро прозвучала вимога драматичної виразності в музиці: флорентійці створили оперу. Саме виникнення опери в Італії відкриває епоху XVII ст. в історії музичного розвитку Західної Європи. Будучи новим синтетичним жанром, вона була покликана втілити ідеал “нового стилю". Поява даного жанру була тривала, підготовлена в художній атмосфері Відродження: захоплення зразками древньогрецької трагедії, пасторальні драми, духовна опера Кавальєрі, мадригальна комедія, комедія масок, драматичні спектаклі, інтермедії... Видатним оперним композитором був Клаудіо Монтеверді, який поглибив драматичну суть нового жанру, збагатив поліфонічною традицією, засобами музики показав багатоманітність людських характерів. У основі його опер поставлена драматична мелодія (concitato - схвильований стиль), що сплавляла мовні інтонації, декламацію і вокал. Монтеверді включив в оперу симфонічні епізоди (увертюри), детально розробив оркестровку, вводив нові технічні прийоми для більшої виразності: тремоло, піцикато. Таким чином, Монтеверді був сміливим новатором, що далеко випередив сучасне йому музичне мистецтво. Його твори: опери “Орфей" 1607р., текст А.Стріджо,

“Ариадна" 1608р., текст Рінуччині,

“Коронація Поппеї" 1642р. і інш.

інтермедії “Балет невдячних", “Музичні жарти",. ..

З середини XVIIв. відокремлюється певна колія розвитку оперного жанру, встановлюються типи, різновиди, утворюються школи:

1) Венеціанська

Фр. Ковалі, Марк А.Честі, Фр. Сократті, А. Сартаріо, Дж. Лоренцо, Д.Фреські, ...

Характерно:

а) античний, міфологічний, історичний сюжет у вільному трактуванні;

б) захоплююча дія, любовні інтриги;

у) введення комічних епізодів;

г) опора на арії, мелодії близькі побутовим, народним;

д) втрачається віртуозність;

е) змінюється функція речитативів - тільки зв'язки між аріями;

ж) велика роль оркестру. Увертюри тематично пов'язані з оперою;

з) утверджуються оперні декорації (Тореллі).

2) Неаполітанська, на чолі з А.Скарлатті. У