а) Сюжет історичний, легендарний, античний, міфологічний;

б) основа - любовна інтрига;

в) герої умовні, головне не характер, а емоції, подані в контрастах і протиріччях;

г) пануююче значення музики;

д) текст носить узагальнюючий характер;

е) виробляються певні типи арій, їх функції: арія-скарга, арія помсти (гніву), героїчна арія, пасторальна...

ж) велика роль належить оркестру. Індивідуалізувалися партії струнних і духових.

ОРАТОРІЯ

Паралельно опері розвивається великий вокальний жанр ораторії, більш камерної кантати. Головним принципом ораторії стає розкриття тільки музичними засобами драматичного змісту. Поступово італійська ораторія витісняє ораторію з латинським текстом. Сольний спів витісняється хоровим. Текст ораторії зближується оперним лібретто. Прагнення до типізації арій і ансамблів. Досягши зрілості, італійська ораторія проникає в інші країни: Англію, Австрію (Гендель, Гайдн).

Кантата в XVII ст.. складалася як жанр переважно світський, поступово наближаючись до оперної композиції в камерних масштабах. Кристалізація жанру пов'язана з іменами Дж. Карісімі, А. Страделла. Поступово визначаються різновиди кантат: лірична (камерна), святкова (більш масштабна).

Інструментальна музика

Історія інструментальної музики XVII ст. - це історія створення інструментальних ансамблів з провідною роллю скрипки. Поступово визначаються провідні типи ансамблів (тріо). У середині століття утворюється соната, як цикл нового типу.

Це породило:

1) пошук нової тематики, образної визначеності, конкретності;

2) розширення рамок композиції, самовизначення елементів;

3) контрасність динаміки і лірики в макро- і мікромасштабах.

Поступово соната з контрастно-складової форми перетворюється в цикл.

Розвивається і жанр сюїти. Поступово створюється тип концерту - grosso. Представники:

Арканджело Кореллі. Характерно: відсутність тематичних контрастів в межах частин; зіставлення solo і tutti для активізації музичної тканини; ясний і відкритий образний світ.

Антоніо Вівальді. Межі: відсутність в більшості творів програми, але яскравий тематизм, конкретність музичної мови. Мелодії близькі фольклорному пісенному, танцювальному пласту, оперним інтонаціям. Виробляється певний тип композиції

В області органної музики ведуче місце належить Фрескобальді. Основні риси стилю: зміщення поліфонічних форм, тяжіння до “схвильованого стилю", жанрова різноманітність, тематична індивідуалізація.

Таким чином, художнє і музичне життя Італії було багатоплановим і різноманітним.

Мистецтво Фландрії

1. Живопис

Перша буржуазна революція, що ставила метою звільнення народу від влади церкви, розділила країну на дві частини: південь (Фландрія, сучасна Бельгія) і північ (Голландія). Величезний соціальний і духовний підйом, пережитий Фландрією в період революції, зіграв вирішальну роль в розквіті культури. Не випадково через все мистецтво проходить тема стихійної життєвої сили, всевладної, безмежної; відчуваються відгомін героїчної епохи. На початку XVII ст. архітектура сприймає риси і форми італійського бароко: декоративне оформлення фасадів, що грають самостійну роль, із застосуванням скульптур, пластичної орнаментації. Наприклад, церква св. Карла Барромея в Антверпені (1614-1621гг.), архітектор П.Хейсенс (церква Іль Джезу).

Скульптура поєднує в собі народну традицію і італійську пластику бароко (багато які майстри працювали в Італії). Представники: Франсуа Дюкенуа, Лукас Файдхербе...

Загалом в мистецтві Фландрії було переважання живопису, що визначає шляхи розвитку скульптури, архітектури, художньої промисловості. Представники:

Антоніо ван Дейк (1599-1641). Характерна зовнішня эффектність, барокова патетика, внутрішня експресія, духовна сила, велика реалістичність і достовірність. Наприклад, “Портрет Ф.Снайдера".

Неперевершеним Майстром епохи став Пітер Пауль Рубенс (1577-1640). Він органічно втілив спадщину італійського Відродження: єдність світу, прославлення людини як центру світобудови; нової культурної епохи: вищий динамізм, пластичність, різкість, розімкнутість композиції, страждання і горе в тематиці, монументальність, декоративність, урочистість; національні традиції: реалізм. Був творцем парадного портрету, творцем класичного типу. Наприклад: “Полювання на левів", “Персей і Андромеда", “Вакханалія"...

“Треба бачити Рубенса, треба Рубенсом жити, треба Рубенса копіювати, бо Рубенс - Бог".

Делакруа.

Мистецтво Іспанії

1. Живопис

Більш жорстке, суворе втілення отримав стиль Бароко в Іспанії. До того часу Іспанія переживала свій “Золотий вік" в мистецтві, знаходячись при цьому в економічному і політичному занепаді. Це перша країна із закінченою формою абсолютної монархії з пануючим класом - земельною аристократією.

Для мистецтва Іспанії характерна декоративність, примхливість, витонченість форм, дуалізм ідеального і реального, тілесного і аскетичного, нагромадження і скупості, піднесеного і смішного.

Серед представників:

Доменіко Теотекапуле (Ель Греко) - художник XVI-XVII ст. Він був глибоко релігійним, тому в його мистецтві представлені численні варіанти релігійних сюжетів і свят: “Святе сімейство", “Апостоли Петро і Павло", “Сошествіє святого духа", “Христос на масляничній горі".

Ель Греко був прекрасним портретистом. Те що він зображував трактував як ірреальне, фантастичне, уявне. Звідси деформація фігур (елементи готики), граничні колористичні контрасти з переважанням темних кольорів, гра світлотіні, відчуття руху...

“Портрет кардинала Тавера",

“Портрет невідомого".

Але не його картини прикрашали пишний іспанський двір. Серед художників, що працювали при дворі Філіпа II, були

1. Франческо Сурбаран (1598-1664) - “Отроцтво Богоматері", “Немовля Христос". Головне в його картинах - відчуття святості, чистоти; просте композиційне рішення, плавність ліній, щільне колірне рішення, матеріальність, багатство колориту, величавість, стриманість, реальність життя, сполучене з містичністю віри, високою духовністю, емоційною напруженістю.

2. Хусепе Ріберо (1591-1652). Основні сюжети його картин - мучення святих, портрети людей, що прожили довге життя. Але його роботи не сентиментальні. Він більш за все не хотів, щоб його моделі викликали жалість. У них - істинно іспанська народна гордість. Наприклад, “Хромоножка", “Свята Інесса", “Апостол Яків-старший".

Здавалося, що іспанський живопис ніколи не вийде з “стін" храмів. Але це зробив Дієго Веласкес (1599-1660) - прекрасний майстер психологічного портрета, живописець характерів. Його картини відрізняються багатофігурню складністю композицій, граничною детализацією, прекрасним володінням кольору. “Сніданок", “Портрет Олівареса “, “Блазень", “Пряхи".

Художником, що завершив “золотий вік" іспанського живопису, був Бартолелло Мурільо. Він, частково, продовжив побутову лінію, намічену Веласкесом. “Дівчинка з фруктами", “Хлопчик з собакою".

Але в зрілі роки творчість все частіше зверталася виключно до біблійних сюжетів: "Святе сімейство", “Втеча в