Величезна спадщина Баха надає етичний вплив. Він крокував далеко за рамки одного стилю, однієї епохи.

Музичне життя Англії

XVII ст. виявилося суперечливим і для музичного мистецтва Англії. Творча спадщина англійської музики була багатою і різноманітною: традиція багатоголосся, розробка поліфонічних форм, розквіт мадригала... Але безпосереднього історичного продовження багато що з раніше досягнутого не отримало. Рух творчої думки гальмувався і уривався внаслідок особливих історичних обставин. У складних умовах висунулася в Англії фігура геніального музиканта Генрі Персела (1658-1695гг.). Ним написані твори в різних жанрах, деякі його пісні стали “народними", він розвинув духовні хоровіспіви (“антеми"). Але головною областю творчості була музика для театру (опера, музика до 152 спектаклів...). Був родоначальником і завершителем національної оперної школи. Характерно:

1) опора на глибинні музичні традиції Відродження;

2) з'єднання сміливої опори на народно-жанрові зразки з вільним виявом авторської індивідуальності;

3) концентрація музичної образності;

4) драматизм і трагізм в світовосприйнятті;

5) принцип одноразового контрасту в образах, інтонаціях, гармонії, ритмах;

6) композиція великого плану з великою цілісністю частин.

В області англійської інструментальної музики відбувалося складання клавірної школи. Представники: Берд, Булл, Морні, Гіббонс... Найбільший інтерес з їх творчості представляють варіації на тему танців і пісень.

Майстром найбільшого масштабу епохи став Георг Фрідріх Гендель - найбільший поліфоніст, що тяжіє до синтетичних вокально-інструментальних форм. Його творчість - це епічна велич, уява, багатоплановість контрастів, спрямованість вшир і у поза духовним світом, дієвість і картинність творчості. Неоднозначно вирішується питання про національну приналежність мистецтва Генделя: склався як музикант в Німеччині, з 1704 по 1740 р. писав італійські опери, в 1717р. переселився в Лондон. Його творчість стала справді інтернаціональною.

1. Інструментальна музика

Інструментальна музика - показова для стилю композитора, пов'язана з вокальними творами, саме образи, картинно-образотворчі властивості музики зі словом впливають на тематизм, загальний вигляд п'єс, окремих частин. Загалом характерні блиск, пафос звучання, святкова урочистість, повнозвучність, контрасти світлотіні, темперамент, імпровізаційні розливи.

Найбільш характерний для творчого вигляду і концерту взагалі жанр concerto grosso (для органу, для оркестру...). Гендель не дотримувався принципу “швидко-повільно". Його концерти (в тому числі і для органу) - чисто світські твори, з включенням танцювальних частин. У загальному тонусі переважає святковість, енергійність, контрастность.

Працював Гендель і в інших жанрах інструментальної музики: сонатах (тріо-сонатах), фантазіях, капріччо, варіаціях, писав розважальну музику (подвійні концерти, “Музика на воді").

Все ж ведучу область творчості займають синтетичні жанри: опера, ораторія.

2. Опери

Протягом тридцяти років працював Гендель над оперними творами, написаними в стилі італійської опери (виключаючи перші три, написані для Гамберга), але не обмежуючись рамками опери seria. Його цікавлять різноманітні сюжети: історичні, міфологічні, епос, казки. Основним стержнем стає ідеал героїчного самопожертвування. Конфлікт традиційний. Вокальні форми близькі інструментальному складу. Гендель об'єднує речитатив і арію. Часто виділяє інструментальні номери. Його оркестр виразний, барвистий, блискучий, динамічний. Увертюра французького типу вельми імпозантна, велична, повна сили.

Висновок.

Таким чином, бароко живе в музичному побуті, в інтонаціях і ритмах легкої музики, в горезвісному “під музику Вівальді", в шкільних нормах музичної мови. Розвиваються своїми шляхами жанри, народжені епохою бароко: фуга, опера, кантата, прелюдія, соната, концерт, арія, варіації... Музика бароко - величезна область виконавської практики: від Баха і Генделя в програмах органних концертів, від клавірної музики, кантат, камерних творів Вівальді, Кореллі до опери Телемана. Чисельні ансамблі старовинної музики. Справжній бум мистецтвознавчих і музикознавчих публікацій, що продовжується більше ста років (з появою в 1888 р. роботи м. Вельфліна “Ренессанс і бароко"). Відгомони стилю бароко - “необароко" - в музиці пізніх романтиків: Брамса, Регера, Стравінського, Шостаковича, Шнітке, в архітектурі Гауді. Епоха бароко задає питання, звернені до неба, до людства, в нікуди (недаремно, риторичне питання - улюблена фігура барокової риторики).

1) жанрово-танцювальне і духовне, звернене до релігійних ідей (кантати Баха, інші його твори, кантати Букстельхуде);

2) мажор і мінор (заслуга бароко у виділенні цих двох протилежностей);

3) гігантські композиції (“Пристрасті", Месси, ораторії...) і лаконічні номери;

4) чергування елементів (в сюїтах, концертах, операх);

5) подвійність відношення до художнього простору, ясність, раціональність і одночасно ірраціональність, розмитість. Простір бароко в музиці має вертикальні орієнтири; головні види руху в ньому - підйом до неба або спуск в пекло. У теорії музичної риторики це виражається фігурами підйому і спуску . Таким чином, світ фізичний виявляється всередині людини. Людина і світ - один. “Зупинися, людина! Небеса в тобі! Якщо ти шукаєш Бога в іншому місці, його там немає!" (Ангеліус Силезіус);

6) час, що відображає непостійність, мінливість світу. Характерна деталь музики бароко - відлік митей, незмінно пульсуючий ритм. Музика бароко створила і особливий тип контрасту: час поточний, що змінюється (час людського життя) і час застиглий (час вічності): контраст темпів в численних творах; жанри варіацій на незмінний бас, хоральні прелюдії...;

7) хаос - порядок. З строкатої різноманітності барокових жанрів помітно виділяється жанр прелюдії (фантазії, токкати) і фуги. Він не вийшов за межі епохи, в той час як інші жанри жили і змінювалися ще декілька сторіч. Суть циклу в зіставленні двох принципів мислення: імпровізація, непостійність світу і людини в першій частині і розміреність, впорядкованість, регулярність, монотонність у другій.

У естетиці бароко музика визначалася через точні науки з метою:

1) служіння Богу;

2) прикраси людського життя.

Стиль бароко знайшов своє вираження і в літературі. І якщо архітектура, скульптура і живопис прагнули до єднання, то і в літературі можна спостерігати аналогічні явища: лірика