Сама ж теорія натуралізму була розроблена видатним французьким пи-сьменником Емілем Золя (1840-1902 рр.). Він вважав, що література, як і наука, не має права вибору матеріалу, що для справжнього митця немає не-придатного сюжету або тем, що не заслуговують на увагу. Натураліст не повинен моралізувати, на думку Золя, бо зображена з науковою пристрастю дійсність сама по собі є достатньо впливовою у виховному відношенні.

У середині 70-х років навколо Золя склалася ціла натуралістична школа, куди ввійшли Гі де Мопассан (1850-1893 рр.), Едмон Гонкур (1822-1896 рр.), Альфонс Доде (1840-1897 рр.) та інші. Вона проіснувала до кінця 80-х років. Відігравши велику роль у розвитку літературного процесу, нату-ралізм показав і свої вразливі місця. Зокрема, прагнучи максимальної прав-дивості зображення дійсності, художники послабили увагу до краси мисте-цтва. Це вело до кризи цього напряму. Не випадково, що наприкінці XIX ст. виникає чимало альтернативних художніх течій, спрямованих проти нату-ралізму, зокрема імпресіонізм та символізм.

Імпресіонізм (від франц. impression - враження) виник у Франції наприкінці 60-х років і пов'язаний з творчістю таких видатних майстрів, як Едуард Мане (1832-1863 рр.), Клод Моне (1840-1926 рр.), Опост Ренуара 1(1841-1919 рр.), Едгар Дега (1834-1917 рр.), Опост Роден (1840-1917 рр.) інших. Свої твори вони наповнили живим духом природи, показали людину в нерозривній єдності з навколишнім світом. Особливу увагу імпресіоністи приділяли кольору і світлу, застосувавши новий метод бачення світу, скований на безпосередньому баченні глядачів.

Художники наступного покоління, враховуючи досвід імпресіоністів, почали створювати свої живописні системи. Такі майстри, як Жорж Сера, Поль Саньяк і Едмонд Кросе, спираючись на наукові відкриття по розкладу світла на чисті спектральні тони і їх синтез в оці глядача, малю-вали полотна невеликими мазками-крапками, створюючи мальовничий ефект мозаїчності зображення, яке ніби зібране з кольорових кристаликів. Ці художники хотіли домогтися підвищеної емоційної виразності кольору, посилюючи контраст фарб. Разом з такими майстрами, як: Поль Гоген, Вінсент Ван Гог і Поль Сезанн, вони отримали назву постімпресіоністів.

У 70-х роках XIX ст. знову ж таки у Франції виникає така своєрідна ху-дожня течія, як символізм (від грецьк. symbolon - знак, символ). Символіс-ти вважали головним у художній творчості інтуїтивне, підсвідоме. Виходя-чи з ідеї про символічність будь-якого мистецтва, представники цього на-пряму були переконані, що символ поєднує земне, емпіричне, тимчасове з іншими світами, з глибинами духу і душі, з вічним та абсолютним. Симво-лізм зародився у творчості відомих французьких поетів: Шарля Боддера, Поля Варлена, Артюра Рембо, Стефана Малларме. Пізніше він поширився на інші види мистецтва і став загальноєвропейським явищем. Філософськи-ми предтечами символізму можна вважати насамперед Шопенгауера, Ніцше, К'єркегора, які обгрунтували ірраціоналізм і сприяли поширенню у ми-стецтві песимістичних настроїв.

Декадентство (від лат. decadentia - занепад) знайшло вираження не тільки у символізмі, айв інших течіях, які стали передвістям глибокої кри-зи західноєвропейської культури у XX столітті.

Світова культура XX ст. *

-

1. Загальна характеристика світової культури XX ст., її особли-вості та періодизація.

Приступаючи до загальної характеристики культури XX ст., треба зазначити, що XX століття у розвитку світової культури займає особливе місце. Саме в цьому столітті завершується процес її формування. Панорама куль-тури XX ст. є досить барвистою, в котру вписується і архаїчна культура ма-ленької частини населення світу-мисливців і збирачів, традиційна, доіндустріальна культура більшої частини людства, і науково-технічна культура третини людства.

XX ст. - це час небувалого зростання технологічної потужності людс-тва, кількох хвиль науково-технічної революції. Розвиток науки і техніки зробив людину більш незалежною від природи.

Війни і революції, колоніальна система, тоталітарні режими, екологіч-ні проблеми не тільки сіяли гіркі зерна розбрату людей, а й вчили людянос-ті, моральності.

Технологічні і морально-політичні зрушення нашої епохи відтворили-ся у світовій філософії. В центрі уваги видатних мислителів стояла людина з її пошуками і ваганнями, сумнівами і сподіваннями. Філософія як духовна квінтесенція епохи відображала трагізм і воскресіння людства.

Художня культура зіткнулася з суперечностями науково-технічної ре-волюції, з глобальними проблемами, які зачіпають інтереси всього людства, а, відповідно, з новим, духовним попитом людини, з визначенням її місця в цих процесах. Духовну спрагу людей намагалися вгамувати представники двох різних методів художнього мислення - західноєвропейського критич-ного реалізму і соціалістичного реалізму. Напротивагу реалізму виникає модернізм як результат пошуку нових, незвичайних засобів виразу форми і змісту творів взаємовідносин художника з життям (експресіонізм, сюрреа-лізм, екзистенціоналізм, абстракціонізм, гіперреалізм, поп-арт та інші).

Не зважаючи на художній плюралізм, проблем, у розвитку духовної культури не зменшилося. Духовне виробництво, що раніше було заняттям обраних, стало масовим. Інтелігенція в значній мірі втратила своє елітарне становище в суспільстві, статус охоронця цінностей. На авансцену суспіль-ного життя вийшла людина маси, з достатнім запасом готових ідей і думок. Цінністю є не унікальність індивіда, а його посередність, риси, що роблять його подібним до всіх інших.

Сучасне суспільство володіє розвинутою індустрією масової культури, яка продукує стандартні колективні форми мислення. Жити власним духовним життям людина маси вже не може. В її свідомості домінуючу роль віді-грають стереотипи та автоматизми.

Найболючішою проблемою є криза духов-ності.

Культура XX ст.