З кубізмом в різні часи була пов'язана творчість багатьох митців, про-те найголовнішу роль у становленні нового напрямку відіграли іспанець Пабло Пікассо (1881-1973 рр.) та француз Жорж Брак (1881-1963 рр.).

Найвідчутніше кубізм вплинув на радикальні кола модерністів, які вважали себе передовим загоном .авангардом нового мистецтва (звідси -"авангардизм"). Авангардисти прагнули повністю відмовитися від існуючих мистецьких традицій та норм і перетворити новизну виразових засобів на самоціль. Серед ранніх авангардистів, на яких вплинув кубізм, були італій-ські футуристи (від лат. - майбутнє). Про утворення футуризму заявив у 1909р. італійський письменник Філіппо Марінетті (1876-1944 рр.), наголо-шуючи на закінчені мистецтва минулого та народженні футуризму як мис-тецтва майбутнього. Відкидаючи традиційну культуру та її цінності, футу-ристи протиставили їй культ техніки та індустріальних міст (урбанізм). Су-часну людину, - вважав Марінетті, - дія мотору хвилює більше, а ніж по-смішка жінки чи сльоза дитини. Однодумцями Ф.Марінетті були художники У.Боччокі, Н.Карра, Л.Гуссоло, Дж.Балла, Дж. Соверені, їхні твори предста-вляли собою комбінацію площин та ліній, дисгармонію кольору та форми. Не випадково, що на відміну від інших європейських авангардистів, футуристи не обмежилися чистою естетикою, а стали на шлях політики, консо-лідуючись з найрадикальнішими рухами, зокрема з італійськими фашиста-ми.

У повоєнну добу виникають нові форми модернізму, які на відміну від довоєнних вже тяжіють до активного впливу на світ, до втручання в духовну, а іноді й у суспільну сферу людського буття. Зокрема, активну антиестетичність містив у собі дадаїзм, що народився ще в першу світову війну у нейтральній Швейцарії, де доля звела художників та поетів з ворогуючих країн Європи, їх об'єднувала ненависть до війни, до суспільства, яке пара-зитує на кривавій різні. Своїм ворогом вони вважали будь-які авторитет чи традицію і врешті-решт саме мистецтво. Дадаїсти не мали визначеної худо-жньої програми і займалися творчістю для того, щоб довести, що творчість теж ніщо. Безглуздість навколишньої дійсності та будь-яких проявів людсь-кої творчості підкреслювалась навіть терміном "дадаїзм". "Дада" по-румунськи означає "так, так", по-франиузьки хоббі (коник). Для німців це ознака безглуздої наївності, - писав один з^дадаїстів Г.Балл. Глузуючи над дійсністю, дадаїсти замість музичних концертів приголомшували публіку "брюїтйзмом" (від франц. - шум): били у сковорідки та каструлі. Замість поезії у загальноприйнятому розумінні вони пропонували слухачам набори випадкових слів та безглузді звукосполучення або читали одночасно вірші різних поетів. Замість малярства або скульптури демонстрували на вистав-ках праску з припаяними шипами (М.Рей) або нічний горщик та піссуар (М.Дющан). Їхні карнавальні вистави передували так званому перформенсарту, а використання предметів масового споживання як творів мистецтва було підхоплено попартом. Відраза до існуючого спо-собу життя та пов'язаної з ним культури у дадаїстів набрала форми анти-культури. Заперечуючи мистецтво як естетичну творчу діяльність, дадаїсти почали займатись коллажем та фотомонтажем (Г.Гросс, Дж. Хартфілд, Х.Хьок, К.Швіттерс у Німеччині), спорудженням механізмів та предметно-антропоморфних комбінацій. Дадаїсти вважали, що мистецтво утворює не-рівність поміж людьми, а слово "художник" звучить як образа. Дадаїзм роз-пався у першій половині 20-х років, проте своєю антихудожньою практи-кою, активним насадженням культу абсурду він сколихнув всю Європу та багато в чому визначив наперед подальшу еволюцію модернізму.

Настрої, які були спонукальним мотивом виникнення дадаїзму, сприя-ли появі сюрреалізму (франц. - надреалізм) - течії, що посідає одне з най-помітніших місць у складній культурній палітрі XX ст. Перше ядро сюрреа-лістів утворювали молоді паризькі поети та письменники - Андре Бретон (1896-1966 рр.), Луї Арагон (1897-1982 рр.), Поль Елюар (1895-1953 рр.), Жак Превер (1900-1977 рр.), та ін., які групувались навколо журналу "Літе-ратура", що почав виходити з 1919 р. Пізніше в угрупування влились художники М.Ернст, А.Массон, Х.Міро, М.Дюшан, С.Далі, Р.Магрітт. Творча та теоретична платформа сюрреалізму вперше була визначена у 1924 р. Як випливало зі змісту першого та наступних маніфестів та декларацій нової течії, її представники вирішили замінити реальний, наочний світ містичним світом підсвідомого. Сновидіння, галюцинації та божевілля визнавались єдиним джерелом натхнення.

Розквіт сюрреалізму припадає на 1924-1938 рр. Найяскравішим пред-ставником сюрреалізму по праву вважається відомий іспанський художник Сальвадор Далі (нар. 1904 р.). Його картини являють собою ірраціональні комбінації суто реальних предметів, які мають натуральний вигляд, або па-радоксальним способом деформовані. Це може бути людська фігура з кар-тотечними шухлядами в животі ("Антропоморфна шафа", 1936 р.), годин-ник-серветка, що звисає зі столу ("Збереження пам'яті", 1931 р.), слони на довгих павучих ніжках ("Спокуса Св. Антонія", 1946 р.) тощо.

Наприкінці 40-х - початку 50-х років, усі школи західного мистецтва, зокрема сюрреалізм, були відсунуті на задній план абстракціонізмом (від лат. - далекий від дійсності). Найвідоміше визначення абстракціонізму на-лежить апологету цього напряму, французькому мистецтвознавцю та худо-жнику М.Сефору. Він називав абстрактним будь-яке мистецтво, яке не міс-тить у собі жодного нагадування про дійсність, жодного відгуку цієї дійсно-сті. Це - "безпредметне" мистецтво. Дійсно,