ПЛАН

Вступ.

Походження терміну “бароко”

Історичні передумови.

Специфічні риси.

Архітектура.

Скульптура.

Живопис.

Музика бароко.

Література бароко.

Театр.

Висновок.

Використана література.

I. Вступ

Епоха бароко - одна з найбільш цікавих епох в історії світової культури. Цікава вона своїм драматизмом, інтенсивністю, динамікою, контрастністю і, у той же час, гармонією, цілісністю, єдністю. Для нашого неясного, невизначеного, гіпердинамічного, шукаючого стабільності й упорядкованості часу - епоха бароко надзвичайно близька за духом. Саме тому мені було цікаво звернутися до цієї теми, щоб знайти в минулому якісь орієнтири, якы б допомогли у пошуку себе в складних життєвих колізіях. Звичайно ж, розповісти про всю культуру бароко все рівно, що “осягнути неосяжне”. Тому окремі грані (загальстилістичні риси, світовідчуття епохи) розглянуті мною більш докладно, інші - менш. Особливої уваги заслуговує музичне життя епохи - надзвичайно насичене, повнокровне, що вийшло за рамки XVII ст.

2. Походження терміну “бароко”

У XVII ст. не було створено теорії мистецтва. Сам термін з'явився пізніше. Існує кілька версій походження терміну: 1) від італійського “baruecco” - перлина неправильної форми;

2) “baroco” - одна з форм схоластичного (релігійно-догматичного) силогізму (міркування, у якому дві посилки об'єднані загальним терміном);

3) від італійського “barocco” - грубий, незграбний, фальшивий.

У ХVIII cт. термін здобуває значення негативної эстетической оцінки. Барочним позначалося все неприродне, довільне, перебільшене.

У 50-ті роки ХIX ст. починається розгляд бароко як історичного стилю, закономірного етапу в розвитку мистецтва пізнього відродження.

У 80-ті роки ХIX ст. відбувається “відкриття” бароко: роботи Гурліта, Вельфліна, Юсті. За бароко визнали право на існування як особливого художнього явища.

У 20-ті роки ХX ст. відбувається криза капіталістичного світогляду. Пробуджується інтерес до місцевих, національних варіантів бароко. Дається періодизація, встановлюються історичні границі.

3. Історичні передумови

XVII століття. Новий час, епоха бароко. Загадковим чином ця епоха усе ще живе в нашій свідомості, її новизна не застаріла майже чотири сторіччя. Драматична напруженість світовідчування, інтенсивність духовного життя почувається на відстані, притягаючи через століття. Не слабшає і притягання мистецтва бароко: драматургії Шекспіра, архітектурних ансамблів барочного Рима, живопису Рубенса, Рембрандта, скульптури Берніні. Не згадані ще Кальдерон, Гріфіус, Гріммельсхаузен, Шенфельд, Ель Греко, Декарт, Кеплер, Беме, Паскаль... Породженням духовної атмосфери епохи стала музика А.Скарлатті, Д.Скарлатті, Дж. Фрескобальді, К.Монтеверді, И.Пахельбеля, Букстехуда, Шюца, Кореллі, Вівальді, Генделя, Баха. Якщо глянути з нашого “історичного далеку” на епоху бароко, у ній не може не вразити внутрішня заокругленість, завершеність, вичерпність змісту. Бароко - час від “Гамлета” (1601) до смерті Баха (1749). Початок епохи - поринув в майбутнє. Але чи був він так несподіваний?

Західна Європа вступила в нову фазу економічних і політичних відносин, що принесла із собою нову культуру. Ця фаза характеризується насамперед розвитком і боротьбою феодальних і капіталістичних відносин, що приводить до зіткнення двох класових світоглядів. Відбувається централізація державної влади й утворення національних державних об'єднань, що складалися на основі абсолютистських режимів. XVII століття - одна з найбільш грандіозних епох у всій історії: усі європейські країни розвивалися в одному напрямку: від феодалізму до капіталізму, причому рух це приймало гостродраматичні форми, а сам характер розвитку був різко нерівномірним:

у Голландії вже склалися буржуазні відносини;

в Англії - буржуазна революція;

у Франції - розквіт абсолютизму;

в Італії - контрреформація;

у Німеччині зберігається феодальна роздробленість, йде тридцятирічна війна (1618-1648р.);

Іспанія є однієї із самих відсталих окраїн.

Ведучими соціальними шарами стають буржуазія, земельна аристократія і селянство. Але саме з XVII в. намічаються контури єдиного світового культурно-історичного процесу.

Це не простий час переходу від епохи Відродження (XIV-XVI тс.) до епохи Просвітництва (XVII ст.). Тому при всій нерівномірності руху країн (що і буде визначати національні особливості духовного життя, створення національних шкіл), велике значення приділяється загальним моментам, таким, як світовідчуття, світорозуміння...

4.Специфічні риси

Крім вищевикладеного, типовими специфічними рисами епохи можна вважати:

1. Посилення релігійної тематики, особливо пов'язаних з мучеництвом, чудесами, баченнями;

2. Підвищена емоційність;

3. Велике значення ірраціональних ефектів, елементів;

4. Яскрава контрастність, емоційність образів;

5. Динамізм (“світ бароко - світ, у якому немає спокою” Бунін);

6. Тяжіння до узагальнюючого і єднальним формам:

а) цілісні системи філософії;

б) пошук єдності в протиріччях життя;

в) в архітектурі:

овал у лінії будинку;

архітектурні ансамблі;

г) скульптура підлегла загальному декоративному оформленню;

д) у живописі - відмовлення від прямолінійної перспективи, підкреслення

“нескінченності” простору;

е) у музиці - створення циклічних форм (соната, концерт).

В епоху бароко твори мистецтва “активно прагнуть з'єднатися з іншими” (Липатов). Т.ч. Майстер епохи бароко мислить і як скульптор, і як архітектор, і як декоратор одночасно (Берніні “Собор святого Петра”).

7. Складність і надмірність, надмірність (зокрема, композиційних рішень в архітектурі, музиці). Наприклад, церква св. Сусанни. Характерно: нагруженность форми, орнаментальна декорація простору, наростання маси до центральної частини, заповнення ніш статуями.

5.Архітектура

Спочатку вогнищем культури бароко була Італія. Для Італії - це час повільного заходу багатовікового блискучого мистецтво. Найбільше яскраво стиль проявився в архітектурі. Для неї характерно:

1. Посилення рис зображуваності; зокрема, у композиціях фасадів:

а) фасад стає декорацією, зв'язаної з будинком у якості однієї з картин у зорових відчуттів від загального (“Фасад є не що інше, як обман”);

б) фасад - як зображення неіснуючого, уявного будинку:

колони виступають уперед, поглиблюються, перетворюються в плоскі пілястри;

вікна - те як прольоти, те як образотворчий елемент (палац Цуккари, вікна - розкрита паща чудовиська).

2. Стилізація одних форм під інші (церква Сант-Іво Барраміні. План будинку виконаний у формі бджоли).

3. Надмірності різного роду (деталізація, достаток прикрас).

Представники:

Барроміні Франческо. Для його робіт типово:

1. Дрібність маси будинку;

2. Дематеріалізація кам'яних мас;

3. Динамізм рішень;

4. Багата внутрішня обробка: золото, напівкоштовні камені... Наприклад: церква