До стилю бароко можна віднести і пізніше творчість Мільтона, його поеми на біблійні сюжети: ”Загублений рай”, “Повернення в рай”, “Самсон-борець”,... Для його творчості характерно:

масштабність поеми;

сполучення почуттєвої, матеріальної стихії з високою духовністю;

рельєфні образи;

накопичення деталей;

панування ідеї про подвійність і суперечливість життя, боротьбі добра і зла.

У той же час відбувається відродження героїки, особливо у французькому романі:

1) Мадлен де Скюдері “Артамен чи великий Сір” (1649-1653). Відмітні риси: громіздкість, багатослівність, подробиця і мальовничість описів; риторичне величчя мови героїв;

2) “Міщанський роман” (1666р.) Антуана Фюретьера;

3) “Симплициссимус” (1668р.) Гриммельсхаузена. Характерно: розпливчастість на безліч епізодів, сполучення символіки і натуралізму. “У кожної конкретній до відчутності, підкресленої до натуралізму сцені присутнє деяке відволікання від реальності в її безпосередній даності... Умовно не тільки зображення обстановки, але і самого героя. Він - ... повчальний приклад, що ілюструє етичні і філософські положення автора” (Морозов)

10. Театр

Своєрідне перетворення стиль бароко одержав у театрі. Даному жанру притаманні:

1) умовність, стилю;

2) своєрідна мова з включенням простонародних слів;

3) динаміка дії;

4) складна композиція;

5) пихатість, афектація.

На сцену вийшли нові драматурги: Тірсо де Маліна (“Дон Хіль - зелені штани” - комедія положень; “Севільский цирюльник чи кам'яний гість”) і Педро Кальдерон (“Життя-це сон” 1636р., “Поклоніння хресту” 1635р., “Чудодійний маг” 1637р., “Стійкий принц” 1628р., “Великий театр світу” 1675). Основні риси:

1) боротьба духу і тіла, чесноти і пороку в особистості героя і в зовнішньому конфлікті драми;

2) перемога світлих сил, що дістається спокутою, мученням;

3) оголення життєвих протиріч.

Висновок

Таким чином, культура бароко займає величезний історичний простір: рубіж XVI-XVII ст. - XVIIIв. Його поява була історично закономірним процесом, підготовленим усім попереднім розвитком. Неоднаково знаходив своє перетворення стиль у різних країнах, виявляючи їхні національні особливості. У той же час мав загальні риси, типові для всього європейського мистецтва і для всієї європейської культури:

1. Церковний догматизм, приведший до посилення релігійності;

2. Збільшення ролі держави, світськості, боротьба двох почав;

3. Підвищена емоційність, театральність, пепебільшеність усього;

4. Динаміка, імпульсивність;

5. Декоративність, мальовничість, надмірність елементів...

У той же час, бароко підготувало нову епоху - епосі Освіти. Мистецтво цього стилю живе, розвивається аж до наших днів (мистецтво рококо, “неокласицизм”, що відроджує насамперед барочні форми, “нововіденська школа” у музиці, що звертається до майстрів строгого стилю...)

Світ бароко настільки ж безмежний, як і світ людської душі. Строкатість життя, що переповняє музику цього часу, за законами барочної антиномії уживается з напруженими духовними шуканнями. Почуттєва краса мистецтва бароко - застава любові до нього. Але воно звернено не тільки до серця. Серце і розум, любов і пізнання - от ряд антиномій, що відносяться до сфери сприйняття мистецтва.

Література

1. Ліпатов. Етюди по теорії західноєвропейського мистецтва. М., 1963

2. Історія мистецтва закордонних країн. Том 3. М., 1964

3. Історія західноєвропейського мистецтва III-XXвв. М.,1940

4. Ліванова Т. Історія західноєвропейської музики до 1789р. М.,”Музика”,1982

5. Ренесанс. Бароко. Класицизм. Проблеми стилів у західноєвропейському мистецтві. Відповідальний редактор Виллер. М.,”Наука”,1966

6. Розеншильд Історія закордонної музики до середини ХVIII ст.. М.,”Музика”

7. Эскіна Н. Бароко. У журналі “Музичне життя” 1991р. №1,2