Проте практично всі ці зібрання книг здебільшого лишалися недоступними для широкого загалу. Скарбницею народної мудрості й твор-чого духу для русичів були пісні, загадки, приказки, казки. З покоління в покоління передавались ці твори, сповнені таємниць і чаклунства, хрис-тиянських цінностей і залишків язичеського минулого, героїки боротьби з ворогами за незалежність.

В Україні-Русі розуміли значення історії для нащадків, тому ство-рювали умови для розвитку літописання, яке, за зразком популярних візантійських хронік, болгарських літописів та деяких європейських історичних оповідань, почало виникати в Києві та в інших містах Русі.

Давньоруські літописи — явище цікаве не лише в культурному поступі Русі, а й усієї середньовічної Європи. Академік XVIII ст. Г. Міллер, вражений широтою літописної інформації, чіткістю композиції, рівнем систематизації матеріалів, писав, що Нестор і його наступники створили систему руської історії, яка настільки повна, що жодна інша нація не може похвалитись таким скарбом. Найбільш відомими літописами часів України-Русі є «Літопис Аскольда», сліди якого збереглися в Ни-конівському літописному зводі XVI ст.; Київський звід — літописний звід 1039 р., написаний при Софійському соборі; «Повість временних літ», яку створив на початку XII ст. в Києво-Печерському монастирі літописець Нестор. Крім Києва літописання процвітало в Переяславі, Чернігові, Галичі, Холмі та в інших містах.

У XII—XIII ст. поряд з традиційними з'являються лові форми історичних творів: сказання, сімейні та родові хроніки, життєписи мо-нахів та князів. Особливістю літописання доби роздробленості Русі є його вузькоземельна прив’яззаність. Виняток — Київське літописання, яке і в цей час зберігало загальний характер. Проте кожен літопис набуває яскравих індивідуальних особливостей в стилі викладання, мові, меншій кількості відомостей з релігійного життя, у відчутному впливі європейських хронік.

У IX—XI ст. на Русі склався героїчний епос у формі билин, однак подальші події стерли його в пам'яті народній, тож відомі билини лише у записах із земель, що входили у Північно-Східну Русь. В українському фольклорі збереглися лише окремі уривки цього давнього епосу, а потім їх витіснили «думи» з новою тематикою.

Самобутність культури Київської Русі виявляється також у приматі естетичного моменту над філософським. Згадаємо, що у Київській Русі не було власної так званої «шкільної філософії», а тому вона не мала таких творів, як «Джерело знань» Іоанна Дамаскіна або «Суми Бого-слов'я» Фоми Аквінського. Проте це не означає, що Русь не мала свого філософськи осмисленого буття, тільки філософствування здійснювалось у специфічній формі — у формі мозаїк, фресок, буді-вель, ікон. Не силогізми і дефініції, а зримі прояви творчої краси взяли на себе додаткові функції, які в Інших культурах брало абстрактне мислення.

Архітектура і образотворче мистецтво Русі. Давньоруські зодчі талановито зводили складні дерев'яні та кам'яні споруди, які вражали сучасників своїми розмірами, пропорційністю та красою оздоблення. Слід пам'ятати, що хоч в будівлях, у розписах та Іконах того часу відчувався вплив візантійської культури, поступово складались свої своєрідні український живопис та архітектура.

Найдавніших пам яток київської архітектури не збереглося, бо це були в основному дерев'яні будівлі. Збереглася невелика кількість кам’яних споруд часів розквіту Русі: Софійський собор, Золоті ворота в Києві, деякі храми й палацові споруди Чернігова, Переяслава, Галича, Холма та інших міст.

Розвиток архітектури дав поштовх поширенню таких видів мистецтва, як живопис, художнє різьблення, майоліка. На ранньому етапі для монументальних споруд Київської Русі характерним є поєднання в Інтер'єрі мозаїки і фрески, пізніше почало переважати фрескове опоря-дження та ікони.

Своєрідністю відзначалось на Русі художнє різьблення по каменю. Найбільшу увагу дослідників привертають плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу. Одинадцять з них збереглось на хорах Софії Київської. Вони вкриті вишуканим художнім різьбленням рослинно-геометричного орнаменту. Цікавою пам'яткою пластики є ба-рельєф, знайдений у руїнах Десятинної церкви, на якому зображена Богоматір Одигітрія. Збереглися різьблені шиферні плити в Соборі Чернігова, в Михайлівському Золотоверхому і Києво-печерському монастирях.

Ужиткове та музичне мистецтво давніх Русинів. Високого рівня розвитку досягло в Київській Русі ужиткове мистецтво. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби домашнього вжитку. Широко застосовувався метал, з нього виготовляли лемеші, серпи, ножі, підкови, замки, броню, кольчуги, які, до речі, з'явились на Русі раніше, ніж у Західній Європі. Гончарі виготовляли різноманітний посуд, який оздоблювали візерунками з кольоровою поливою. Поширеними були також професіїї кравця й шевця. Особливою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські зміївки, лунниці, колти, оздоблені зерню або емаллю. Вироби художнього ремесла Русі багато вивозили закордон. Речі, виготовлені в Києві, Галичі, Чернігові та в інших містах, трапляються під час розкопок в усіх європейських країнах.

Важливими елементами