культури, а сучасний автомобіль, створений на основі цих та багатьох інших винаходів, відноситься до теперішньої матеріальної культури. У матеріальній культурі неминуче присутні духовні начала, оскільки вона завжди є втіленням ідей, знань і завдань людини, що власне і робить її культурою. Хоча самий зміст духовної культури є прихованим від ока і раціонально не може бути цілком і повністю розкритий (поняття істини, честі, мужності, геніальності, самопожертви тощо), її продукти завжди виражені в мате-ріальній формі, бо лише таким чином вони можуть бути об'єкти-вовані і стати фактом соціального життя.
Духовну культуру поділяють на дві сфери:
1) духовні якості людини і діяльність по їх реалізації;
2) духовні цінності, які існують відносно самостійно (у вигляді наукових теорій, творів мистецтва, норм права тощо).
Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона про-буджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури традиційно відносять:
інтелектуальні (наука, освіта);
естетичні (мистецтво і література);
етичні (мораль);
соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика);
релігійні.
Таким чином, якщо говорити про взаємозв'язки матеріальної і духовної культур, то необхідно розрізняти їх особливі ролі. Матері-альна, що є фундаментом, базою життя суспільства, відіграє основну роль. Духовна культура, що пробуджує в людині особистість, віді-грає роль головну, тобто таку, що підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань.
1.3. Функції культури. Культурний рівень
Призначення культури та роль, яку вона відіграє в людському житті, виявляються в її функціях. Одна з головних – людинотворча. Культура – це своєрідна форма самопізнання людини, оскільки вона показує їй не тільки оточуючий світ, але й її саму. Це свого роду дзер-кало, де людина бачить себе і такою, якою вона повинна стати, і та-кою, якою вона була і є.
Результати пізнання і самопізнання передаються у вигляді досві-ду, життєвої мудрості за допомогою певних кодів – знаків, символів, образів тощо – від покоління до покоління, від одного народу до ін-шого. Це інформативна функція культури. У цій функції культура пов'язує покоління, збагачуючи кожне наступне досвідом попередніх. Щоб стати культурною, людині необхідно пройти, як говорив I.-В.Ґете, "через усі епохи світової культури".
Культура створює і відтворює сукупність норм і правил пове-дінки. Усі вони призначені для однієї загальної мети: організації спільного життя людей. Існують норми права і моралі, норми в мис-тецтві, норми релігійної поведінки. Усі ці норми регламентують по-ведінку людини, зобов'язують її дотримуватись певних правил, які вважаються оптимальними в тому чи іншому суспільстві. В цьому виявляється регулятивна функція культури.
Культурний рівень – це показник культурності чи ступеня засво-єння окремою людиною, колективом чи суспільством певних видів дія-льності чи поведінки, культурних цінностей попередніх поколінь. Про-те, яких саме видів діяльності і яких цінностей, - залежить від рівня культури в суспільстві. Культурний рівень не співпадає з рівнем грамо-тності чи освіченості. Культура не вручається разом з дипломом, оскіль-ки є результатом внутрішнього розвитку і самовдосконалення.
Корені культури ідуть вглиб віків і пов'язані з походженням людини. Будь-який зовнішній вираз культури є проявом ступеня розвитку самої людини.
Людина є суб'єктом культури, її творцем. Сама людина формує себе в процесі своєї діяльності, є об'єктом культури, її людські якості є результатом засвоєння нею культури, цінностей суспільства, йо-го традицій. Тому культура є мірою людського в людині, характери-стикою розвитку людини як суспільної істоти. Існує постійний взає-мозв'язок зовнішнього матеріалізованого виразу культури з самою людиною. Кожна людина краще чи гірше засвоює зміст і форми створеної раніше культури, робить її передумовою своєї діяльності і сама бере участь у постійному процесі відтворення і подальшого збагачення (або, навпаки, зубожіння й руйнації) культури.
1.4. Традиції культури
У культурі, яка розвивається, співіснують стійкий (стабільний) і новаторський аспекти. Стійкий аспект – це культурна традиція, завдяки якій відбувається накопичення і передавання колективного досвіду в історії, так що кожне нове покоління людей може аналізувати цей до-свід, спираючись на створене попередніми генераціями.
У світі існують країни з домінантою так званої традиційної культури (азіатські, африканські держави). Тут люди, засвоюючи культуру, відтворюють її зразки, а якщо і вносять зміни, то лише в межах, санкціонованих традицією. Таким чином, традиція домінує над творчістю. Культура виступає як певний набір готових стерео-типних програм (звичаїв, ритуалів, навичок). Історичний досвід свідчить, що така стала культурна традиція необхідна на певних ета-пах розвитку для збереження і консолідації людських спільнот. Культура не може існувати без традиції. Культурна традиція як сукуп-ність історичного досвіду – важлива умова не тільки існування, але і розвитку культури. Засвоєння позитивних результатів попередньої дія-льності – загальний закон розвитку, який діє і у сфері культури.
У культурі відбиваються зміни у світогляді, системах ціннос-тей, ідейних засадах – відтак можна вести мову про реакційні і про-гресивні тенденції в культурі, хоча з часом оцінки тих чи інших по-передніх культурних процесів самі можуть змінюватись під впливом багатьох факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних.
Не будь-яке новаторство є участю у творенні .культури. Ство-рення нового стає творчістю культурних цінностей тоді, коли воно має загальноприйнятий зміст, набуває суспільної значущості, зна-ходить відгук у широкого загалу людей. Коли письменник у своєму романі оповідає на високому художньому рівні про свої почуття, події життя і діяльність, він бере участь у творенні культури, оскіль-ки зміст і форма його твору викликають схвальні емоції у людей, захоплення, інтелектуальну і естетичну насолоду. А якщо твір таких властивостей не має, якщо дійсною цінністю для суспільства він не стає, пам'ять про нього не матиме помітної культурної