Періодизацію Моргана широко використовували К.Маркс та Ф.Енгельс, зокрема у праці «Походження сім'ї, приватної власності та держави». У своєму економічному творі «Капітал» К. Маркс обґрунтовує принципи періодизації культурно-історичного процесу в залежності від рівня розвитку виробничих сил суспільства, виділяючи такі суспільно-економічні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична. Ф. Енгельс у статті «Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину» заклав підвалини наукового розуміння процесу становлення людського суспільства, вказав на вирішальне значення трудової діяльності в еволюції людини та її культури.

Крім марксистського підходу, в західноєвропейській історіографії використовуються й інші принципи періодизації історії з урахуванням особливостей економіки та розподілу. Так, виділяють ще суспільства: егалітарні (тобто рівноправні, зрівняльні) з привласнювальним типом господарювання і роз-поділом продукту між людьми одного статусу та ранжирувані (стратифіковані або ієрархічні) з продуктивним типом господа-рювання і розподілом продукту за соціальним та економічним станом.

На кінець другої половини XIX та XX ст. досить пошире-ною стає характеристика європейського капіталістичного суспільства як суспільства промислової культури, а з другої половини XX ст. – суспільства науково-технічної культури.

У деяких випадках, особливо коли йдеться про вивчення антропосоціогенезу та необхідність кваліфікувати час деяких археологічних знахідок, у культурології використовується геологічна періодизація. Геологи поділяють минуле земної кори на чотири ери – архейську, палеозойську, мезозойську та кайнозойську. Ери, у свою чергу, ділять на періоди, а останні – на епохи. Кайнозойська ера — геологічний час виникнення людини. В ній виділяють два періоди — третин-ний і четвертинний, який називають антропогеном. За при-близними підрахунками, третинний період почався десь близько 69 мільйонів, а четвертинний — 1 мільйон років тому. Четвертинний період поділяють на дві епохи — плейстоден (дольодовикова та льодовикова) і голоден (післяльодовикова). На основі геологічної періодизації визначають вік людини в цілому та хронологію початкового етапу первісного суспільства та найважливіших його надбань.

Розвиток суспільних наук, детальне вивчення історії куль-тури від первісного суспільства і до нашого часу дозволили вченим розробити більш детальну періодизацію культурно-історичного процесу не тільки європейської цивілізації, а також східних суспільств та цивілізацій далекого минулого. Найбільш вживаним та поширеним у культурології стає поняття культур-но-історичної епохи, яке на відміну від вищезгаданих принципів періодизації, по-перше, широко використовує їх для всебічного вивчення конкретного періоду, а по-друге, і найголовніше, фіксує неповторність і специфіку конкретно-історичної доби історії людства.

Особливий інтерес для нас має розвиток поняття «цивілізація», яке, починаючи з середини XVIII ст., широко використовується в різних галузях суспільних наук. Для історії культури це має особливе значення, у зв'язку з тим, що відповідно до етимології слова, яке означає загальний рівень культурного розвитку, й у відповідності з використанням його в значенні всього найкращого, що створено людиною, термін «цивілізація» семантично зблизився з поняттям «культура».

Велику роль у поширенні й науковому збагаченні цього терміна відіграли твори французького історика Н. Гізо, присвя-чені історії цивілізації в Європі і окремо у Франції, а також двотомна праця англійського історика Т.Бокля «Історія цивілізації в Англії». З їхньої точки зору вся загальносвітова культура сприймалась як єдина цивілізація. Але з розвитком суспільства та історичних наук стає зрозумілим, що цивілізація сформувалась лише на певному етапі розвитку людства і являє собою якісну межу на еволюційному шляху.

Особливо велику роль в розгалуженні понять «культура» і «цивілізація» відіграло ознайомлення з життям племен Амери-ки, Австралії, Африки, що зберегли архаїчні культурні комп-лекси. В результаті термін «цивілізація» все більше використо-вувався для визначення особливого етапу в культурно-історичному процесі. Значний внесок у розробку поняття «цивілізація» зробили К. Маркс та Ф. Енгельс, які довели зв'язок процесу виникнення цивілізації з появою анта-гоністичних класів, створенням держави, появою міст та купец-тва, а також писемності і мистецтва.

Поруч із марксистською культурологією, яка обстоює кон-цепції висхідної культурно-історичної еволюції людства, існує значна кількість концепцій, де відкидається ідея єдиного культурно-історичного простору і часу. Цю наукову тенденцію заклав німецький вчений О. Шпенглер у своїй праці «Занепад Європи», у якій він провіщає занепад західноєвропейської культури. Ідею культурно-історичного розвитку людства як коловороту локальних цивілізацій розвинув видатний англійський мислитель Арнольд Тойнбі у своєму творі «A Study of History». З деякими припущеннями до цієї ж наукової тенденції належить і концепція талановитого російського вче-ного Л. Гумільова щодо етногенезу.

Спроби по-новому поглянути на шлях, який пройдено люд-ством, і знайти на ньому ті опорні точки культури, що тримають складну конструкцію людської цивілізації, тривають і дотепер.

Зупинимось на головних ознаках цивілізації, необхідних для аргументації класифікації стану розвитку культур різних на-родів у різних історичних періодах. Адже існує тенденція до використання терміна «цивілізація» для цілого ряду різнопланових і різноманітних явищ. Так, наприклад, у літературі з'являється термін «цивілізація пастухів», дослідники стародавньої Африки пишуть про «цивілізацію лісу» і поряд – про «цивілізацію міст». Часто