Таким чином, попри констатацію наявності певного наукового доробку з цього питання, доводиться визнати, що дослідження львівської баянної школи мають епізодичний та фрагментарний характер не висвітлюючи характерних особливостей і не узагальнюючи мистецьких та наукових надбань цього мистецького осередку та його місця в музичній культурі України.

Об’єкт дослідження: львівська баянна школа.

Предмет дослідження: педагогічні та художньо-виконавські принципи представників львівської баянної школи.

Мета магістерської роботи – полягає у теоретичному обґрунтуванні та узагальненні процесів становлення та розвитку виконавства та педагогіки у львівській баянній школі.

Мета дослідження зумовила постановку таких завдань:

простежити основні етапи становлення та розвитку баянно-акордеонного

виконавства на Україні;

висвітлити загальні риси педагогічного методу М.Оберюхтіна, як ключового чинника у формуванні методично-виконавських засад львівської баянної школи;

охарактеризувати науковий доробок представників львівського баянного осередку;

розглянути виконавську творчість та педагогічну діяльність провідних представників львівської баянної школи.

Теоретико-методологічна основа дослідження. В організації дослідження поєднаний комплекс методів, що забезпечив отримання різнобічної інформації з тематики у відображенні динаміки розвитку об’єкта. Різноманітні підходи зумовлені природою та специфікою виконавського мистецтва. Засоби отримання інформації відповідають специфіці предмета, що вивчається. Це, зокрема, спостереження за виступами провідних львівських баяністів та творчо-виконавською діяльністю студентів, опрацювання наукової та методичної літератури з теми дослідження. Для одержання різнобічної інформації, відображення динаміки розвитку львівської баянної школи були застосовані різноманітні теоретичні методи – системний, діалектичний, історичний, спостереження, аналіз, порівняння, узагальнення, висновки.

Важливим інформаційним підгрунтям дослідження слугували аудіо- та відеозаписи провідних виконавців львівської баянної школи, що забезпечило практичне підтвердження отриманих результатів. Враховувались також безпосередні враження автора від виступів сучасних львівських баяністів. Це дозволило різнобічно підійти до висвітлення проблематики за рахунок поєднання теоретичних і практичних методів дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:

узагальнено науковий доробок представників львівського баянного осередку;

встановлено періодизацію діяльності львівської баянної школи;

висвітлено специфічні риси виконавського мистецтва провідних представників школи;

Практичне значення одержаних результатів: полягає в узагальненні виконавського та педагогічного досвіду провідних митців львівської баянної школи як підстави впливу їх надбань на формування професійної майстерності молодих музикантів. Матеріали та результати дослідження можуть знайти застосування в лекційних курсах із методики, історії та теорії виконавства на баяні-акордеоні, деякі матеріали та результати дослідження можуть бути використані в курсах історії української музичної культури, стати підґрунтям для подальших наукових досліджень.

РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК БАЯННО-АКОРДЕОННОГО ВИКОНАВСТВА НА УКРАЇНІ

1.1. Виникнення основних видів гармонік.

Історичний шлях удосконалення гармоніки від примітивної п’ятиклапанної до сучасного багатотембрового готово-виборного баяна налічує близько 170 років, і є результатом духовно-практичної діяльності багатьох народів Європи, в тому числі й українського.

Принцип звуковидобування, який використовується в гармоніці та пов’язаний з коливанням металічного язичка, сягає 3-2 тис. років до н.е. В багатьох країнах Південно-Східної Азії – в Лаосі, Бірмі, Тибеті, Китаї, Японії та інших країнах – існували інструменти, які мали вищезгаданий принцип звукоутворення. Вони мали назви – кен, шен і т. д. Говорячи в даному випадку про ручну гармоніку, слід сказати, що перші екземпляри інструментів такого типу з’являються в країнах Західної Європи в ХІХ ст.

Згідно даних М.Імханицького, одним з перших достовірних фактів, що стосується виробництва ручних гармонік, слід вважати отримання 23 травня 1829 р. віденським органним майстром Кирилом Деміаном патента на винахід інструмента під назвою акордеон [42, с. 23]. Особливості конструкції цього інструменту дозволяли виконувати на ньому прості мелодії з акомпанементом. Ця гармоніка мала 5 клавіш на правій та 2 клавіші у лівій клавіатурах. В цьому ж 1829 році в Англії винахідник Чарльз Уітстон сконструював різновид гармоніки – концертину. Цей інструмент мав восьмикутну форму. Шкіряний міх мав 4 складки. На правому та лівому мануалах розміщувалось по 24 клавіші-кнопки. Цікавим є той факт, що конструкція інструмента дозволяла виконувати мелодичну лінію як на правій, так і на лівій клавіатурах.

Початок поширення акордеона в Італії датується 1840 роком. Виробництво інструментів у цій країні починається з 1863 року, коли відомий на той час майстер Паоло Сопрані відкрив майстерню по виготовленню гармонік в м. Кастельфідардо.

В 40-х роках ХІХ ст. в Німеччині Генріх Банд конструює інструмент під назвою бандонеон. Ця гармоніка мала 4-х кутну форму. На правому та лівому мануалах розміщувалося по 14 кнопок. Пізніше кількість кнопок зросла до 72-х (тобто по 36 з обох сторін). Міх у бандонеонаб – багатоскладчастий, з двома перегородками. Цей інструмент був поширений головним чином в Німеччині, згодом здобув широке визнання в Аргентині та інших латиноамериканських країнах.

В 1854 році віденський майстер Матеус Бауер демонструє на загально-німецькій промисловій виставці інструмент з правою хроматичною клавіатурою фортепіанного типу та діапазоном більш як три октави. Від цього інструменту розглядають початок розповсюдження клавішного акордеона. Цей самий майстер у 1890 році створює перший баян з виборною клавіатурою.

Починаючи з першої половини ХІХ ст. різного роду гармоніки з країн Західної Європи поширюються в Російській імперії. Ці інструменти привозили кріпосні слуги, які мандрували зі своїми господарями за кордоном, подорожуючі артисти, купці, моряки. Велику роль в розповсюдженні гармоніки в Росії відіграли Петербург, Рига, Одеса, та інші портові міста [64 с.40]. Гармоніка швидко поширювалася в російському народному побуті і здобула широку популярність серед різних верств населення. В 50-60-х роках ХІХ ст. ці інструменти можна було побачити і почути на багатьох