1) плавний спосіб міховедення при динаміці в межах mp-mf та штриху legato (у виконанні мелодичних ліній), атака звуку – м’яка;

2) пунктирний спосіб ведення міха при динаміці f (при виконанні акордів, інтервалів штрихами legato і non legato ), атака звуку тверда;

3) поштовхоподібний спосіб міховедення при динаміці в межах ff-fff (при виконанні акордів та інтервалів штрихом non legato ), атака звуку різка.

Також автор наводить випадки, коли в темпі largo при насиченій динаміці, яка потребує великих затрат повітря, використовується перемінний спосіб міховедення (на кожну тривалість) в поєднанні з туше «натискання». Такий спосіб ведення міха є найбільш виправданим і здійснюється для того, щоб уникнути небажаного спаду динаміки при односпрямованому русі міха в кінці музичних побудов у зв’язку з обмеженістю довжини міхової камери (при розтягуванні) та руки виконавця. Aвтор нагадує, що сила натискання на клавішу не впливає на динаміку. Все залежить від того чи іншого способу ведення міха при відповідних видах туше.

М.Оберюхтін висвітлює питання зв’язності мелодичних ліній, фраз і окремих звуків при зміні напрямку міха. Відомо, що при грі в момент повороту міхової камери в мелодичних лініях утворюються цезури. Тому, виконуючи протяжні мелодичні лінії, з метою максимального зменшення довжини цезур, автор рекомендує при зміні напрямку руху міха застосовувати безвідривні пальцеві рухи які зв’язують попередній звук з наступним. Педагог застерігає від таких побічних ефектів як «наплив» одного звуку на інший та небажане підсилення звучності, що часто зустрічаються у виконавській практиці. Для усунення цих недоліків рекомендується працювати над досягненням «абсолютної синхронності моментів зміни напрямку руху міха і натискання наступної клавіші» а також «повністю виключити кистьові замахи перед розтягуванням і стисканням міха» [67, с.53]. У випадку, коли в мелодичних лініях виникає необхідність чіткого розмежування однієї фрази від іншої (при наявності ритмічних зупинок в кінці кожної фрази), автор пропонує застосовувати зняття пальців з клавіатури на моментах зміни напрямку руху міха.

Теоретичні роботи М.Оберюхтіна на свій час були останнім словом у баянній педагогіці. Більшість його методичних настанов зберігають актуальність і до нашого часу. Системний підхід та прогресивні погляди у вихованні виконавця, що активно практикувалися М.Оберюхтіним, дозволили представникам львівської школи вийти на передові позиції у когорті провідних баяністів та скласти достойну конкуренцію представникам інших виконавських шкіл.

Загалом, оригінальна методика виховання виконавця-баяніста, розроблена фундатором школи, тільки частково отримала теоретичне обґрунтування та висвітлення і збереглась, здебільшого, у своєрідних методах практичної діяльності його учнів та послідовників.

2.3. Наукова та методична діяльність послідовників М.Оберюхтіна.

Академічну лінію та педагогічні принципи М.Оберюхтіна у формуванні виконавця баяніста продовжив один з його перших вихованців – А.Онуфрієнко. У своїй діяльності митець не обмежувався вихованням соліста-інструменталіста, а активно популяризував оркестрове виконавство на народних інструментах. Попри значні лауреатські здобутки його учнів на міжнародних конкурсних змаганнях, пріоритетним напрямком у науковій роботі педагога стає оркестровий жанр. Досягнення А.Онуфрієнка в цьому напрямку прослідковуються у його посібниках для музичних навчальних закладів: «Читання партитур для оркестру народних інструментів», «Хрестоматія з диригування оркестром народних інструментів» (у співавторстві з доц. Л.Дражницею) та 15 випусках репертуарних збірників для оркестру народних інструментів. Його переклади та оркестрування охоплюють широке емоційно-образне коло. Саме тут митець виразно демонструє свою гнучкість в переосмисленні методичних надбань академічних інструментальних культур та досвідченість у їх адаптації до специфіки народних інструментів. Залучаючи музичні зразки різних епох, стилів, національних шкіл А.Онуфрієнко програмує їх на різний рівень виконавсько-технічної складності, прагнучи охопити всі ланки навчання і концертної практики.

Методичне забезпечення оркестрового жанру доречно доповнювалось його композиторською творчістю. А.Онуфрієнко є автором кількох творів для оркестрового складу, серед яких найбільш вагомим є його «Фантазія» для оркестру українських народних інструментів, а також декількох оригінальних композицій дидактичного спрямування для баяна-соло («Хороводи», «Фрески», «Вальс», «Танець з полонини», «П’ять прелюдій», «Маленька сюїта»). Як зазначає А.Душний: «Створені переважно у 70-х рр. ХХ ст., оригінальні твори демонструють напрочуд гармонійне і водночас професійно-грамотне поєднання загальних традицій розвитку сучасного музичного мистецтва з авторськи-самобутньою манерою письма» [30, с.43]. Також А.Онуфрієнко зробив чималу кількість перекладень композицій музичної класики для баяна-акордеона. Вони були опубліковані на протязі 1975-1985 рр. у 12 збірниках «Твори зарубіжних композиторів для готово-виборного баяна». Збагачуючи мистецький світогляд музиканта його перекладення сприяють виробленню культури звуку, оволодіння манерою виконання відповідної епохи, додають виразності у палітру міховедення та звукодобування баяніста-акордеоніста.

Наукова діяльність А.Онуфрієнка також виявилась у чітко поставлених питаннях, щодо підвищення фахово-виконавського рівня студентів, та популяризації народних інструментів. Ці проблеми неодноразово підіймались та виствітлювались ним на різноманітних наукових конференціях та симінарах у Києві, Москві, Запоріжжі, Дніпропетровську, Кривому Розі, Львові та інших містах. Серед тематики доповідей А.Онуфрієнка: «Музика для народних інструментів: проблеми і перспективи в час національного відродження України», «Принципи звуковидобування на готово-виборному баяні», «Деякі питання створення репертуару для сучасного готово-виборного баяна» та ін. [80, с. 109].

Одним із провідних сучасних науковців та методистів – представників львівської баянної школи, є Дмитро Олександрович Кужелєв (1949 р.н.). Учень та послідовник М.Оберюхтіна, протягом багаторічної роботи в консерваторії він виховав багато талановитих музикантів, що сьогодні працюють у різноманітних музичних закладах та продовжують творчу лінію засновника школи. Серед кращих студентів педагога – дипломант міжнародного конкурсу в Польщі (м.Чеховіце, 2002 р.) В.Войцеховський