Відомими баянними композиціями В.Балика є Прелюдія і фуга «Поліфонічні фрески пам’яті Владислава Золотарьова» та «Соната та тему DSCH». Твори присвячені В.Золотарьову та Д. Шостаковичу. В них виразно прослідковується стилістичний вплив цих композиторів. Творам притаманний інтенсивний драматургічний розвиток, яскраві кульмінації, образна та динамічна контрастність. Це також зауважуємо у творах як Д.Шостаковича, так і В.Золотарьова.

Так у «Поліфонічних фресках пам’яті В.Золотарьова» простежуються великі мажорні септакорди, різноманітні нонакорди, спостерігається дисонуюча вертикаль у сплетінні поліфонічних ліній, що також є характерною рисою музичної мови В.Золотарьова.

У «Сонаті», монограма DSCH відтворює початкові літери ім’я та прізвища Д.Шостаковича. Цей мотив є основним тематичним ядром твору і проходить через увесь цикл. Характерними особливостями впливу Д.Шостаковича є використання мажоро-мінору, альтерацій, секундових співзвуч, квартотритонових поєднань, поліакордики.

Поліфонічне мислення є суттєвою рисою композиторської творчості В.Балика. Поліфонізація музичної мови виявляється у поліпластовості фактури, в поєднанні на рівні поліфонічних ліній різних акордово-хоральних комплексів, а також у поліфонічному проведенні гомофонно-гармонічних нашарувань.

В. Балик одним з перших в українській баянній літературі почав застосовувати в своїх творах різноманітні сонористичні ефекти. Здебільшого це пов’язане із застосуванням різного роду клястерів. А саме:

а) щільні короткозвучні клястери ( в межах терції, квінти );

б) поступові секундові нашарування, які переходять до утворення багатозвучних клястерів;

в) використання повільного клястерного глісандування у правій клавіатурі на фоні басово-акордового викладу у лівій;

г) використання глісандо клястером у лівій клавіатурі;

д) різноспрямоване клястерне глісандо в обох клавіатурах [86, с.114].

Важливою рисою композиторського мислення В.Балика є індивідуалізований підхід щодо формо- та жанротворення. В творах композитора зауважуємо синтез жанрів та їх формоутворюючих факторів. Так в Сонаті DSCH немає типової сонатної форми. Соната є лише ідейною жанровою назвою. З іншої сторони, у цьому творі є три частини, що характерно для сонатної форми (остинато, речитатив, фуга). «Роль сонатного алегро, тобто першої частини сонатного циклу, виконує остинато. Речитатив є аналогією другої (повільної) частини сонатного циклу. Фуга – виконує роль фіналу сонати» [86, с. 115]. Водночас поліфонічні жанрові ознаки наближають композицію до поліфонічного циклу (прелюдія та фуга). Таким чином «Соната DSCH» є прикладом поліжанровості у сучасній баянній музиці.

Ще однією характерною рисою композиторського почерку В.Балика є використання прийомів алеаторики (переважно обмеженої). «Однією з типових ознак використання алеаторичних принципів є дозволена композитором імпровізація виконавця, де сталими чинниками виступають фіксований ритм та приблизне звуковисотне поле» [86, с. 114]. Найчастіше це простежується в речитативах, каденційних побудовах тощо. Слід також відзначити використання нових варіантів нотації, що відображають алеаторичні принципи розгортання музичного матеріалу. Серед них:

а) використання безрозмірних тактів, які мають умовну часову організацію. Вони виділяються пунктиром і супроводжуються фіксованою секундовою нумерацією;

б) запис довгих нот за допомогою горизонтальних ліній, котрі символізують довжину звучання.

По манері гри В.Балик належить до виконавців академічного напрямку. На його виступах відчувається своєрідна дистанція між сценою та залом. В концертних програмах артиста часто спостерігається виразна історична поляризація репертуару. Природнє поповнення виконавського доробку новаторськими творами у В.Балика поєднується зі жвавим інтересом до старовинної музики та джазу, що зазвичай яскраво продемонстровано в його програмах. У “прочитанні” класичної музики артист не прагне до імітації тембро-динамічної звучності з оригіналом, натомість намагається осягнути всю змістовність художнього явища і відтворити авторський задум по-новому, специфічно-баянними засобами.

Симфонічність мислення є характерною для митця. У своєму виконавському мистецтві, а також перекладеннях та ансамблевих аранжуваннях В.Балик по оркестровому трактує як баян-соло так і його поєднання з різноманітними інструментами. Наближення до симфонічного звучання відбувається за рахунок випуклих та об’ємних регістрових співвідношень, шляхом активного й напруженого драматичного розвитку, насичення музичної тканини контрапунктуючими лініями, голосоведення яких нагадує оркестрове, застосуванням акордів у широкому розташуванні, тембрально-оркестрової різноманітності, що відтворюється баянними засобами. Виконавцю притаманне глибоке концептуальне мислення та тонке відчуття форми у масштабних полотнах («Іспаніада» В.Золотарьова), розмаїття засобів виконавського метро-ритмічного інтонування від ударно-акцентного (Соната №2 В.Золотарьова) до виразно-наспівної, рельєфно-витонченої агогіки та почуттєвого нюансування («Облівіум» А.П’яццолла).

Стрімкий розвиток сучасної оригінальної музики для баяна-акордеона, передбачає оволодіння баяністами новими звуко-технічними можливостями інструмента, здебільшого сонорної якості, завдяки яким відображається нове звукове поле, та які часто не пов’язані зі звичними баянними звуковими та фактурними структурами. Істотного значення при сценічному інтонуванні творів цього стильового напрямку набуває творчо-імпровізаційний, інтерпретаторський хист виконавця, який виявляється в умовах вільної часової організації та обмежено-алеаторичної забарвленості композиції. Тобто на практичному рівні здійснюється установка на зближення виконавської та композиторської творчості. Всі ці показники чітко прослідковуємо у творчій діяльності В.Балика, який яскраво стверджує себе як виконавець-баяніст, а також демонструє непересічне композиторське обдарування.

Яскравим представником львівської баянної школи є Алім Хакімович Батршин – талановитий педагог, виконавець-баяніст, композитор зі своєрідним творчим почерком.

Майбутній музикант народився 17 травня 1935 року в м. Москва в сім’ї військового диригента, композитора та флейтиста. Початкову музичну освіту здобув у Львівській музичній школі №1 (клас акордеона А.Поліщука), в 1954 році закінчив Львівське музичне училище (клас баяна В.Дзиндри, диригування О.Ковальського), 1959 році Львівську державну консерваторію ім. М.В.Лисенка (клас баяна М.Оберюхтіна, диригування – Н.Плаксюка та