Активно займатися композицією А.Батршин починає ще навчаючись у класі М.Оберюхтіна. Одним із найвагоміших творів цього періоду є його двочастинний концерт для баяна та фортепіано, що був написаний у 1958-рр. Твір неодноразово виконувався самим автором, зокрема «на заключному концерті кращих випускників виконавських факультетів консерваторій України й отримав високу оцінку заслуженого діяча мистецтв УРСР, професора М.Геліса» [78, с. 98].

А.Батршин активно концертує як соліст, а також у складі тріо – М.Римаренко-А.Батршин-А.Онуфрієнко (1957-1959 рр.). Ансамбль виступає по Львівському радіо та телебаченні, гастролює влітку 1958 року в м. Сочі [78, с.91].

На протязі 1960-1967 рр. музикант викладав баян-акордеон, був художнім керівником ансамблю баяністів Львівського музичного училища та ансамблю баяністів Львівського палацу піонерів і школярів. Творчі досягнення А.Батршина на цій роботі відзначені двома грамотами Міністерства культури УРСР. Зокрема, за успішний виступ в 1962 році ансамблю оркестрових баянів Львівського музичного училища на показових концертах навчальних закладів України в Києві. Також музикант нагороджений кількома грамотами Львівського обласного відділу культури (1963) за організацію ансамблів баяністів у Львівському палаці школярів та за плідну естетично-виховну роботу з молоддю.

В 1967-1971 роках А.Батршин переїхав до Черкас. Завідував відділом народних інструментів та викладав баян-акордеон, інструментовку й диригування в Черкаському музичному училищі.

На протязі 1971-1972 рр. Алім Хакімович працює на кафедрі народних інструментів Казанської державної консерваторії. Веде класи баяна та ансамблю, паралельно поєднує цю роботу з викладанням композиції у центральній музичній школі м. Казані. Успішна діяльність А.Батршина відзначена Грамотою Міністерства культури Татарської РСР (1971) за відкриття композиторських класів у школах та клубах регіону [78, с.92].

У 1972-1977 роках педагог викладав баян-акордеон, диригування та музично-теоретичні дисципліни у Воронезькому інституті мистецтв. До цього періоду відносяться написання ним двох обробок для баяна на теми воронезьких народних пісень «Журлива» та «Гумореска із Борисоглебська». Як зазначає О.Ширяєва: «Ці п’єси не схожі та традиційні баянні обробки. В них добре продумана форма, динаміка музичного розвитку та побудова кульмінацій, твори вирізняються вдумливим пошуком та використанням оригінальних інструментальних колористичних прийомів... Одним з перших А.Батршин застосував нетемпероване глісандо в професійній баянній музиці та зафіксував його в нотному тексті» [91, с.138].

В своїй педагогічній діяльності А.Батршин наслідує традиції свого наставника М.Оберюхтіна. Від своїх учнів завжди вимагав точності, довершеності виконання. Працюючи над музичним текстом, А.Батршин не тільки реагував на помилки, але й з’ясувавши причини їх виникнення, лаконічно давав вказівки яким чином їх виправити, застосовуючи при цьому яскраві образи-аналогії та акцентуючи увагу на найголовніших деталях. Педагог стимулював учнів до самостійного підбору оптимальних варіантів аплікатури, усвідомлення власних неточностей у грі, правильного міховедення, самостійного вирішення технічних завдань (зокрема застосування допоміжних вправ та цілих етюдів для повноцінного втілення складних у технічному відношенні епізодів та ін.).

Всі специфічно-баянні прийоми (міхове тремоло та рикошет, різноманітні сонористичні ефекти) які повсякчас практикують сучасні композитори та виконавці, А.Батршин активно використовував у своїх ансамблевих аранжуваннях, перекладеннях та педагогічній практиці ще у 60-70-ті рр.

Педагог привчав молодих виконавців до опанування музикою різних епох, стильових напрямків, жанрів і форм. Оскільки на той час (60-ті рр.) помітно відчувався брак оригінальної літератури для баяна, А.Батршин активно вивчає репертуар суміжних академічних інструментів та широко впроваджує різноманітні перекладення в баянну навчально-виконавську практику. Як зазначає один з вихованців А.Батршина Б.Пиц: «Для слабших учнів сам перекладав, а з більш підготованими робив це разом» [78, с. 89].

До кожного з учнів, в залежності від віку, учитель мав індивідуальний підхід. Добре орієнтуючись у сучасній поезії, літературі та театрі, педагог активно застосовував паралелі з суміжними мистецтвами, що суттєво оптимізувало роботу в класі. На завершальних етапах вивчення твору, практикуючи програвання максимально наближені до концертних, А.Батршин часто запрошував у свій клас викладачів суміжних виконавських спеціальностей, консультуючись з ними та прислухаючись до їхніх побажань.

В квітні 1978 року після недовгого перебування в Італії митець із сім’єю переїхав на постійне місце проживання у США, м. Цинциннат. Опанувавши готово-виборний баян А.Батршин на протязі п’яти років займався активною концертною діяльністю. Виступав з сольними концертами, а також на різноманітних фестивалях, святкових і доброчинних акціях у церквах та синагогах, школах, коледжах, університетах.

В 1981 році сім’я Батршинів переїхала до Санта-Моніки (передмістя Лос-Анджелеса) де мешкає до цього часу. Не зважаючи на різноманітні побутові проблеми митець не облишив творчої діяльності періодично займаючись концертною діяльністю та композицією.

Серед найвизначніших педагогів львівської баянної школи слід назвати Анатолія Васильовича Онуфрієнка (1935-1997). В ньому органічно поєднався талант педагога, композитора, диригента, науковця, громадського діяча та організатора.

А.Онуфрієнко народився 28 червня 1935 року в с. Жовтневому Межівського району на Дніпропетровщині. Музичну освіту отримав у Дніпропетровському музичному училищі ім. М.І.Глінки в 1954 році (клас баяна О.Красношлика) та в Львівській державній консерваторії ім. М.В.Лисенка в 1959 році (клас баяна – М.Оберюхтіна, диригування – Д.Пелехатого). Після закінчення навчання, молодий фахівець був запрошений на роботу до Львівської консерваторії. Протягом 1975-1995 років очолює кафедру народних інструментів. У 1976 році отримує звання доцента. З 1979 року А.Онуфрієнко впродовж 13 років працював на посаді проректора з навчально-виховної роботи Львівської консерваторії, вдало поєднуючи педагогічну, наукову, суспільно-культурну та організаторську діяльність. В 1984 році йому було присвоєне звання заслуженого діяча мистецтв України, у 1985 році професора.

Провідною справою «професійного» життя А.Онуфрієнка було упровадження і реалізація ідей спрямованих на істотне покращення галузі народного