М.Геліс намагався виховати в своїх учнях прагнення і здатність до постійного вдосконалення своєї виконавської майстерності, вміння самостійно, максимально професійно, вирішувати художні і технічні завдання, що постають під час творчої діяльності. Першочергового значення для розвитку творчої самостійності студента надавалось виробленню відповідального ставлення до авторського тексту (точне прочитання нот, дотримання штрихів, динаміки, музичних термінів, оптимальний підбір аплікатури). Таким чином, ставилось і вирішувалось завдання максимального усвідомлення та відтворення задуму композитора.

Не залишалися поза увагою і питання домашніх занять студента. Мова йшла про усвідомленість роботи, її змістовність, раціональність прийомів і методів, режим. Щодо норм роботи, рекомендувалося працювати стільки, скільки може зберігатись гострота сприймання і необхідна продуктивність. М.Геліс привчав студентів до постійної і наполегливої праці в навчально-виконавському процесі. Він говорив, що: «Основний компонент будь-якого таланту – це талант до регулярної роботи» [ 9, с.99].

М.Геліс ґрунтовно працював над питаннями звуковидобування, організацією ігрового апарату та застосування нових засобів виразності, упорядкуванням численних моментів постановки, положення інструмента й посадки, введення в музичний вжиток нових прийомів гри і особливо штрихів, перенесення низки виконавських прийомів з одного інструмента на інший. Однією з його новацій було використання великого пальця правої руки на баяні (першим реалізатором цієї ідеї був М.Різоль). Велике значення для зручності гри на баяні-акордеоні полягало в застосуванні другого наплічного ременя. Дещо пізніше два ремені почали закріплювати невеликою перегородкою за спиною.

Проблема репертуару вирішувалась М.Гелісом наступним чином:

1. За рахунок використання кращих зразків світової класики (вокальної, фортепіанної, скрипкової, оркестрової, органної музики) та перенесення їх у площину народно-інструментального виконавства шляхом перекладів і транскрипцій;

2. Завдяки творчій співпраці педагогів та виконавців-народників з композиторами. М.Геліс проводив активну роботу по ознайомленню композиторів зі специфікою народного інструментарію, заохочуючи їх до написання оригінальних баянних композицій;

3. Підтримуючи та заохочуючи схильних до композиції виконавців-народників. Уміння відкривати перед своїми вихованцями сутність музики, стимулювання до глибокого її вивчення, розвиток творчої фантазії сприяли нахилу до композиції багатьох учнів М.Геліса. Серед них: М.Різоль, С.Баштан, В.Івко, І.Яшкевич, Д.Пшеничний, Г.Казаков, К.Смага та ін. Їх твори суттєво поповнили та збагатили репертуар для народних інструментів.

Великого значення М.Геліс надавав всебічному розвитку музиканта за рахунок опанування музики різних стилів, епох і напрямків. Серед педагогічних прийомів, які сприяли досягненню цієї мети, слід відзначити наступні: співставлення вивченого твору з іншими п’єсами того ж композитора та творами інших авторів того ж стильового напрямку; опанування цілих циклів композиторів; порівняння творів різних стилів; розвиток асоціативного мислення та творчої уяви. М.Геліс намагався зацікавити своїх вихованців суміжними мистецтвами: театром, живописом, літературою, скульптурою, архітектурою, ініціював відвідини філармонійних концертів, театральних постановок тощо.

Технічний розвиток виконавця був одним з найважливіших принципів методики професора. За його словами: «Під технікою слід розуміти все, що потрібно, щоб добре грати і що досягається в результаті праці» [9, с.75]. Необхідною умовою оволодіння технікою вчитель вважав напружену розумову діяльність, максимальну зосередженість уваги виконавця. Критерієм правильності будь-якої ігрової дії він вважав кінцевий звуковий результат. В числі обов’язкових критеріїв техніки – економність рухів і фізичних зусиль, зручність, доцільність, вільність, дійова активність. Основним у роботі над мелодією було прагнення до наскрізної кантилени звучання. Прагнучи до максимальної виразності виконання мелодії, професор звертав увагу учнів на необхідність виконання народно-пісенного матеріалу з обов’язковим вивченням поетичного тексту та його виразним декламуванням. Великого значення М.Геліс надавав правильності відтворення смислових цезур, логічності розгортання музичної думки, виразності фразування, діалогічності звуковимовлення тощо. Культура звуку – співучого, красивого, динамічно гнучкого, колоритного, артикуляційно-штрихово виразного, деталізація інтонування мелодичного матеріалу стали прикметними рисами гри студентів його класу. Виконавська техніка для М.Геліса і його вихованців була не самоціллю, а засобом відтворення художнього образу виконуваного твору, адекватного втілення задуму композитора, шляхом до істинного артистизму.

Серед фундаментальних положень педагогіки М.Геліса була установка на гру в різноманітних ансамблях. Ансамблі вели активну концертну діяльність. Це були своєрідні творчі лабораторії, де музиканти набували практичних навиків не тільки у виконавстві, але й в області інструментовки, художньої обробки, перекладень, транскрипцій. Ця робота була особливо вагомою, оскільки репертуар для ансамблів, що здебільшого створювався самими виконавцями, одразу проходив випробування сценою.

Велику роботу проводив М.Геліс по вихованню в учнях естрадних навичок. Він вважав, що справжня виконавська творчість музиканта народжується в концертній практиці, в живому спілкуванні з аудиторією. Тому значна увага надавалась систематичній психологічній підготовці учнів до естради. Для цього застосовувались різноманітні методи: виконання музичних творів в умовах, наближених до естради; опанування навиком уявлення такого психологічного стану, який виникає при концертному виступі; наявність внутрішньої потреби грати тільки довершено; опанування техніки постійної зосередженості уваги безпосередньо на процесі музично-ігрових дій; велика внутрішня і зовнішня зібраність і т.д. Професор вимагав від студентів скромності і повного занурення в музику при відсутності зовнішньої афектації, бравади.

З метою максимальної зосередженості