та подальшу педагогічну діяльність М.Оберюхтіна справив його наставник М.Геліс, а також творча атмосфера Київської консерваторії післявоєнних років. Молодий музикант мав можливість спілкуватися з видатними педагогами, викладачами суміжних виконавських дисциплін – піаністами Г.Беклемішевим, О.Луфером, К.Михайловим; флейтистом – І.Михайловським; скрипалями – Я.Магазінером, Д.Бертьє та ін. Суттєвого значення у формуванні творчого почерку музиканта відіграла постать видатного фортепіанного виконавця та педагога – Генріха Густавовича Нейгауза. В студентські роки М.Оберюхтін неодноразово чув виступи видатного піаніста і багато запозичив з його творчого та педагогічного методу. За словами Д.Кужелєва: „Очевидним є той факт, що різнобічний педагогічний талант М.Оберюхтіна поєднував традиційні засади „київської баянної школи”, з якої він вийшов як музикант, та досягненнями суміжних виконавських шкіл. Цей симбіоз став основою вироблення власних оригінальних ідей та методів баянного викладання” [51, с.20].
Визначною рисою особистості М.Оберюхтіна було його надзвичайне духовне багатство та внутрішня культура. Він був широко обізнаний не тільки в музичній сфері, але й літературі, поезії, образотворчому мистецтві. Учні М.Оберюхтіна згадують, що він неодноразово цитував їм вірші відомих поетів, захоплюючи своїх вихованців красою світу поезії. Так один з його студентів – Д.Кужелєв зазначає: «Я пригадую незабутні хвилини його особливого натхнення, коли він напам’ять декламував поезії своїх улюблених поетів С.Єсєніна та О.Пушкіна» [57, с. 68-69]. Інший вихованець М.Оберюхтіна – В.Балик також зауважує тонке відчуття поезії його вчителем: «Він знав напам’ять багато віршів С.Єсеніна, А.Ахматової, Є.Євтушенко» [2, с.187]. М.Оберюхтін відчував органічний зв’язок між світом поезії, живопису, архітектури та музики. Ці чинники мали істотний вплив на його творчість і педагогічну діяльність. Сам митець підкреслював, що він «є передусім вчителем музики, а не тільки вчителем гри на баяні» [51, с.20]. Тому природнім у педагогіці М.Оберюхтіна було спрямування на не стільки виховання виконавця у вузькому значенні цього слова, а музиканта високої духовної культури і різнобічних знань. Саме ці фактори, на думку митця, мають вирішальне значення для виконавського осягнення учнем змісту музичного твору та успішної творчої діяльності загалом.
Важливою особливістю педагогічного стилю М.Оберюхтіна є те, що він ніколи не нав’язував учням своїх поглядів. Вбачаючи в кожному зі своїх вихованців індивідуальність, він всіляко підтримував творчі ініціативи студентів. Часто надавав можливість учням самостійно вибирати твори навчальної програми, вносячи тільки свої рекомендації.
Учень М.Оберюхтіна – Алім Батршин згадує: «Якщо Михайло Дмитрович чув непереконливу трактовку, або недостатньо емоційно виражений задум композитора, він ніколи не заставляв безпідставно виконувати його вказівки, а після уважного прослуховування пропонував свою точку зору, пояснюючи, як би він виконав ту чи іншу фразу, мелодію, епізод, даючи студенту можливість обміркувати і вибрати найкращий варіант» [7, с. 193]. На уроках з фаху Михайло Дмитрович вимагав від своїх учнів щирої самовіддачі та глибокого емоційного переживання при виконанні музичного матеріалу.
Не зважаючи на тверде переконання, що нотний текст є лише графічним зображенням музики, а творче переосмислення музичного твору відбувається тільки в процесі його виконання, прискіпливість у роботі над музичним текстом була істотною рисою Оберюхтіна-педагога. Тому, для усвідомлення цілісності композиції та образного змісту музичного твору, він вимагав від своїх студентів не тільки точно відтворювати нотний текст, але й орієнтуватися в найменших його деталях. На уроках з фаху педагог чітко позначав у творі основні нюанси інтонування (динаміку, фразування, агогіку, артикуляцію тощо). Також він виділяв непомічені учнем авторські вказівки, виставляв, на перших етапах навчання, зміну міха та окреслював кульмінаційні епізоди. На заняттях з фаху він доволі часто посилався на досвід класичних інструментальних шкіл. Вказівки педагога допомагали осмислити та якісно відобразити художній образ, розкрити виконавські тонкощі того чи іншого музичного твору.
Важливе місце в педагогічній діяльності М.Оберюхтіна займала проблема підбору репертуару для його учнів. Як згадує один з його вихованців – В.Балик: «Важливе місце в навчальному репертуарі студентів, особливо молодших курсів, коли закладаються основи музичного виховання, М.Оберюхтін відводив класичним творам» [2, с.180]. Звертаючись до класичних шедеврів Й.С.Баха, В.А.Моцарта, Ф.Шуберта, П.Чайковського та ін., він руйнував традиційні стереотипи про баян, як інструмент на якому виконується тільки побутово-популярна і аматорська музика, постійно намагався скерувати своїх студентів у академічне русло. Успішне відтворення учнями М.Оберюхтіна музичної класики у значній мірі забезпечував його міцний теоретичний фундамент. Він ґрунтовно знав загальні досягнення фортепіанної, скрипкової, органної методик. Маючи чітку уяву про автентичний звукообраз першоджерела адекватно перекладав його засобами баянної виразовості. М.Оберюхтіну «належить першість обґрунтування засад сталістичного відтворення на баяні органних творів Й.С.Баха та фортепіанних творів Й.Гайдна, В.А.Моцарта» [51, с. 24]. У програмах його студентів також обов’язково були присутні твори українських (В.Косенка, Л.Ревуцького, А.Штогаренка) та зокрема львівських (С.Людкевича, А.Кос-Анатольського) композиторів.
Широко практикуючи у своїй педагогічній діяльності різноманітні перекладення класичної музики, М.Оберюхтін не ігнорував оригінальної композиторської творчості. Баян не був для нього у традиційному сенсі народним інструментом, а рівноправним представником камерно-академічного мистецтва.
Великого значення у вихованні виконавця надавалося баянним композиціям А.Рєпнікова, М.Чайкіна, К.М’яскова, В.Власова та ін., а також новітнім авангардним творам Вл.Золотарьова, О.Нагаєва, Г.Бреме, К.Волкова, В.Бонакова, В.Трояна та ін. Як зазначив М.Оберюхтін у одному зі своїх листів: «У педагогічній діяльності дотримуюсь камерно-академічного напрямку. Поруч з оригінальними творами для баяна і акордеона в репертуарі моїх учнів широко репрезентовані твори різних стилів, жанрів та епох від бароко до сучасного авнгарду» [55, с.7].
Митцю було властиве загострене почуття сучасності та жвава цікавість до всього нового у світі музики. З цього приводу Віктор Голубничий, вихованець