Поряд із цією багатогранною символікою білого цей колір несе в
собі життєрадісність, прекрасно гармонуючи Із золотим. Біле і золоте ніколи не контрастують один з одним, а творять повноту великої духовної сили й естетичної вишуканості. Коли ікона здобула повні права громадянства у храмах, тоді знамениті пробіли й асисти робилися золотими чи білими прорисами, які дуже посилювали декоративну виразність ікон. Велич св. Діонисія полягала в тому, що він дав вичерпне богословське пояснення цим двом кольорам, які найбільш світлоносні і в естетичному плані неперевершені.

Багатозначна символіка червоного кольору. Перший ряд значень червоного побудований на асоціації з полум'ям, яке св. Діонисій називає „Божественною енергією" і „життєдайним теплом". Вогняна колісниця пророка Іллі, червоний плащ на архистратигові Михайлові, який виганяє диявола з неба, червона туніка Юрія Змієборця в момент проколювання ним змія, — так трактує сакральне мистецтво переможну і життєдайну основу червоного кольору. Цей колір справляє найсильніший вплив на психіку людини. Він не заспокоює, а збуджує. Кожна червона пляма на іконі, мозаїці або фресці, а навіть на книжковій мініатюрі в рукописному кодексі негайно привертає до себе увагу і змушує глядача реагувати на нього.

Другий ряд значень червоного грунтується на порівнянні з кров'ю: це колір Євхаристії, тобто очищення і спасіння через прийняття дорогоцінної Крові, пролитої Господом Ісусом Христом під час його страстей і на голгофському хресті. У значенні жертовної крові в червоний колір фарбувався одяг на святих мучениках і мученицях. Подібно до того, як на
іконах апостолів були зображення зброї, якою вони були позбавлені життя за свою відданість Христу, так і на іконах великомучеників, священномучеників їхні червоні плащі й інші деталі одягу свідчили про те, якою смертю вони померли. Обидва значення червоного кольору — життєдайної Божественної енергії і свідчення жертовно пролитої крові — не виключають одне одного, а взаємно доповнюють. Там і там це символ очищення і набуття спасіння при Божому престолі.

Синій колір —містичний; він виражає велику таїну і незбагненність неба. Якраз у добу св. Діонисія у мозаїчних композиціях у храмах синє тло розглядалося в тому самому контексті, що й золоте тло: присутність царства небесного на землі. Коли на зміну мозаїці прийшла фреска, то синє тло почали активно використовувати в композиціях, де з'являлися ангели, святі, всі жителі не6а, які перебувають у недоступних нашій уяві просторах. Проте є відмінність між золотом як присутністю царства небесного і синявою як вічністю і незмінністю Божественних законів. Золото мерехтить і виблискує, несучи ласку і постійну мінливість того багатства, яке Бог дає людині. Синій же, ультрамариновий або кобальтовий, колір привертає нашу увагу своєю монолітністю, холодністю і величчю. Проте він не наганяє страху перед незбагненною силою Бога, а змушує з благоговінням сприймати Бога як космічну потугу, таїни якої нам ніколи своїм розумом не осягнути. Трансцендентне значення синього кольору можна пояснити такими словами Бога, переданими пророком Ісаєю: „Бо ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої — то не ваші дороги, — говорить Господь. — Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої — за ваші думки" (Книга пророка Ісаї, 55: 8-9). Можливо, св.Діонисій наділив синій колір такою глибокою містичною символікою тому, що сам відчував не раз потрясіння, споглядаючи нічне темно-синє небо, засіяне безліччю зірок — неймовірно далеких, непізнаних світів. І ця велична, незбагненна і страшна синь викликала благоговійне тремтіння перед Господніми дорогами і Господніми думками.

Пурпуровий колір — символ Божественної, царської гідності втіленого Бога — Господа Ісуса Христа. Щойно образ Спасителя утвердився в церковній іконографії, як Його нижню одежину, хитон, церковні достойники рекомендували малювати пурпуровим, а верхню одежину, гиматій — блакитним або зеленим. У такому поєднанні кольорів одягу Спасителя стверджувався дуже важливий з богословського погляду догмат про дві природи і дві волі Ісуса Христа: Він Божественного походження, тому на Його тілі знак Божественного достоїнства, пурпур; Він утілився, набув людської, земної природи, тому друга, верхня Його одежина має земний колір блакиті чи зелені.

Образ Його матері Марії щодо кольорів її убрання мав зворотний порядок: нижній одяг блакитного чи зеленого кольору, верхній плащ-мафорій" їтурпурового". Це тому, що вона, будучи земною людиною, народивши втіленого Бога-Сина Ісуса Христа, здобула Божественну похвалу від Пресвятої Трійці як цариця небесна. [6;107]

Чому пурпуровий колір було обрано як знак Божественної, царської гідності? Чому він зайняв таке поважне місце у християнській
іконографії, тоді як у світському малярстві його використовують дуже мало? Це зроблено тому, що природа пурпурового кольору складна: в
ньому поєднані два кольори світлового спектра: червоний і фіолетовий або червоний і синій. І що характерно: ці кольори цілком протилежні, ними починається і закінчується колористичний спектр світла. Це дуже нагадує Господню формулу Його самовизначення: Я є Альфа і Омега, початок і кінець. Таким чином, пурпуровий колір стає ознакою повноти, тобто початку і завершення.

Недарма ті, що катували Ісуса Христа під час Його страстей, одягли Його у багряницю (пурпуровий плащ) і глумливо вигукували,