Української Церкви й українського християнського люду й нині, на початку двадцять першого століття. Узяти механічно іконологію й іконографію, що напрацьовані в минулому, і механічно перенести до себе — для нас, українців, не випадає можливим вже тому, що чужий досвід – це не свій досвід. А крім того, світова іконолоґія й іконографія, попри вагомі здобутки, має і суттєві недоліки. Українська Церква, що веде свою історію від Володимирового хрещення 988 року, має власну історію ікони й іконології, нерозривно пов'язану з візантійською греко-римською християнською традицією і майстерно адаптовану в духовне й етно-психологічне буття українського народу.
Справа не в термінах, а у квінтесенції Божих правд, які ці терміни означають.
Іконописці і їх техніки
Христина Дохват (народилася 22 вересня 1934 року в селі Бурканові теперішнього Теребовлянського району Тернопільської області, у віці десяти років емігрувала з родичами до Австрії, а 1947 року — до США) почала малювати ікони одразу після закінчення 1956 року факультету мистецького дизайну Пенсильванського університету у Філадельфії. Унікальність її творчості полягає в тому, що вона прямо не успадкувала української ікономалярської традиції, як ото старші українські емігранти-художники. Христина Йосипівна повністю сформувалася як мистець у США. Вона запізнала в університеті, а ще більше самоосвітою, Іконологію святих отців — у всій алегорійних, монофізитських, ісихастичних та
Інших нашарувань. Малювати ікони вона почала, так би мовити, з чистого аркуша, поступово опановуючи спільні відмінні риси окремих ікономалярських шкіл. Надзвичайна чистота, ясність і прозорість її палітри, уникання деформації в іконографії, світлість і краса ликів святих — все це привекнуло увагу Церковної громадськості США. За майже півстоліття творчості в галузі ікономалярства Христина Дохват намалювала декілька сотень високопрофесійних Ікон для іконостасів понад шістдесятіхрамів: українських православних і грекокатолицьких, грецьких православних, а також для каплиць духовних навчальних закладів архиєрейських резиденцій, приватних осіб. Ї ікони й цілі іконостаси прикрашають храм американських штатів приатлантичного побережжя. [5;272]
Хоч США як християнська держава сповідує переважно різні форми протестантизму проте там моляться і мільйони віруючих історичних Церков, Православної й Католицької Саме серед цієї категорії християн творчісп Христини Дохват користується великою популярністю. Сталося так тому, що вона виробила своєрідний Ідеал святого лику і святої постаті, а в цьому ідеалі вона тонко згармонізу вала глибоку духовність і тілесну красу досконалість. Христина Дохват ішла своїм шляхом, не орієнтуючись на якісь конкретні школи, в тому числі на дуже популяризовані в американському мистецтвознавстві візантійську та російську. У своєму самостійному експерименті вона дійшла до тієї ж вершини стильового синтезу класичного візантизму і ренесансу, як і українські ікономалярі гетьманської доби шістнадцятого-вісімнадцятого століть. Найкращі результати щодо стильового синтезу досягла художниця в іконах богородичної тематики, а вершиною тут була Вишгородська ікона, яка від 1969 року зберігається в Українському Католицькому університеті імені св. Климента в Римі. [5;272]
Манера Христини Дохват як ікономалярки помітно відрізняється від манер її старших колег Святослава Гординського, Ювеналія. Мокрицькога та багатьох інших, які орієнтувалися на українську спадщину. Проте стиль у цього кола майстрів один; це тонке єднання у різних пропорціях візантизму і ренесансу, часом із помітним залученням формотворчих рис бароко, рококо, класицизму. Сама Дохват в іконах та іконостасах до 1990 року не використовувала ніяких стильових „вкраплень", окрім
візантизму і ренесансу. Але в дев'яностих роках двадцятого століття і в іконах найновішого часу, тобто намальованих вже після 2000
року, вона все частіше використовує в декоративній ошатності барокові форми.
Хоч сама Христина Дохват досі не побувала в Україні (від самої еміграції 1944 року) через свою велику зайнятість виконанням най-
останніших замовлених іконостасів. ЇЇ творчість добре відома в Україні, більш відома за творчість інших прославлених українських ікономалярів країн Заходу. Це сталося значною мірою тому, що римська ікона Вишгородської Богородиці пензля Христини Дохват репродукуєть-
ся в Україні з року в рік у журналах, календарях, окремими листівками. Україна, українські глядачі буквально закохані в цю прекрасну ікону. Крім того, витримав кілька перевидань альбом дванадцяти святочних Ікон пензля Христини Дохват, виданий Катехитичною комісією Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. У передмові до другого видання альбому відомий богослов доктор Іван Музичка писав: „Готуючи друге видання ікон Джованні Меццаліра з Його графічним опрацюванням (мова йде про графічні композиції ікон італійського майстра, який захопився мистецтвом східних Церков. — Д. С.) а також новий додаток—ікони Христини Дохват (Америка), ми мали на увазі також катехитичні цілі. У першій передмові було написано: „Ікона вчить! Вона робить це на Літургії, в сімї (сім'я — мала церква, сім'я — перша школа), вона може це робити і на лекціях релігії в школах". Юнґман каже, що до десятого року життя дитина вивчатиме зміст ікони, після десятого — форму, тобто зовнішнє зображення, а в підлітковому віці збагне глибину мистецького вислову і думки ікони як твору мистецтва. Діти і молодь будуть вивчати мову ікон, їхню таїнственну проповідь з іконостасів наших церков упродовж століть. Та мета була досягнута куди більша у Христини Дохват, у її сяючих натхненною красою і духовністю ікон виявилися численні послідовники серед ікономалярів у різних регіонах України. І найбільш відданими її стилю виявилися два майстри Ікон з Івано-Франківська — Михайло Халак і Василь Стефурак. Оскільки неможливо простежити всі шляхи й наслідки впливу ікономалярського стилю Христини Дохват на українських мистців, ми вибрали двох реципієнтів її стилю — мистців середнього віку, які