Очевидно, від цих «доказів» про природні й «неприродні» речовини — до зішкрібання фарби з ікон під час святого причастя — лише один крок. Багато власних думок і фантазій, які, може, й були корисні та доцільні для конкретного часу, місця, випадку та країни, люди захотіли зробити догмами й причислити їх ледве не до святого переданий Церкви.

Ікона — мистецтво національне й водночас всесвітнє, бо вселюдське починається з національного, Великі духовні й культурні цінності виникають і розвиваються на теренах конкретних націй і через них досягають масштабів загальнолюдського. Велич грецької ікони, яка виникла ще на зорі християнства і злетіла на духовних крилах Сьомого Вселенського Собору, полягає в тому, що вона дала на розсів між наро- ікономалярства. Але грецькі сіячі, на жаль, забороняли іншим користуватися тим зерном на свій розсуд, вважаючи негреків нижчими за себе, варварами, котрі мали б тільки наслідувати те, що їм запропоновано. До падіння Константинополя 1453 року його представники пильно контролювали ікоиомалярство на Балканах, Закавказзі, у Східній Європі,—як і все інше мистецтво, пов'язане з храмом. Візантійці з підозрою ставилися до будь-яких нововведень майстрів у сусід-
ніх країнах. [5]

Константинопольський патріархат як керівний орган візантійського православ'я був інструментам імперської Церкви. Втручаючись у мистецтво ікони, патріархат не дозволяв розширення іконографії за рахунок новоканонізованих святих негреків. Сама спроба канонізації святих поза Візантією викликала незадоволення Константинопольського патріархату. І навіть святих грецького походження не вільно було малювати інакше, ніж у столиці. Будь-яке прагнення нових Церков до суверенності трактувалося як відступництво. Світове християнське мистецтво багато втратило через те, що вищі кола церковного управління в Константинополі виявляли тенденцію впроваджувати в практику духовного життя імперські шовіністичні принципи світської влади. Ці кола гасили творчу думку своїх мистців і перетворили розумні правила
ікономалювання, стверджені 787 року Сьомим Вселенським Собором, на скам'янілий догмат. Цим вони вбивали всяку творчість. То була зворотна сторона іконоборства. Одне насильство змінилося іншим, яке стало ліберальнішим хіба лише в тому, що утримувалося від застосування стосовно і нак оду маючих збройної сили. Як же міг чинити мистець, коли тоталітарна монархічна система приневолювала його в усьому? «Творчий акт мав цілком безособовий характер. В очах візантійця він був цілком пов'язаний із божественною спонукою, і кожен, хто виходив за межі дозволеного, ставав жертвою своєї' сміливості. За цих умов не була можливою жодна мистецька революція. Процес розвитку відбувався у вкрай сповільнених формах. Мистець розглядався не як творець індивідуальних цінностей, а як виразник над особової свідомості. Таке становище мистця влаштовувало далеко не всі суміжні з Візантією країни, пов'язані з нею спільністю східного віровизнання та обряду. Хоч і в них не бракувало монархічного деспотизму й тоталітаризму, але мистецтво, у тому числі мистецтво Церкви, не перебувало в подібних лещатах. Тому з поширенням християнства візантійського обряду сталося щось інше: єдність формувалася не «єдиноначалієм», а сумою різноманітностей. Подібно до того, як це сталося в момент зіслання Святого Духа на апостолів: «Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: „Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фрігії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби,— усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими» (Дії святих апостолів, 2:7), ікони покликані були свідчити про «великі діла Божі». Мали вони це робити «мовами нашими», тобто зрозумілими і близькими кожній національній спільноті та властивими їй мистецькими засобами. [5]

Економічна частина

№ | матеріали | к-сть /р-р | ціна | сума

1 | Дошка ( дуб ) | 1.2 / 0.6 | 280 | 280

2 | Олійні фарби | 24 | 576 | 288

3 | крейда | 1 кг | 5 | 5

4 | Столярний клей | 3 | 5 | 15

5 | пензлики | 15 | 47 | 23.5

6 | палітра | 1 | 10 | 5

7 | Розчинник «Пінем» | 1 | 28 | 28

8 | Білило акрилове | 1 | 13 | 13

9 | Позолота- спрей | 2 | 27.9 | 55.8

10 | Ілюстративний додиток | 7 | 2 | 14

11 | фотографія | 2 | 10 | 20

12 | Набрання посн.записки | 120 год | 1.4 | 168

13 | Роздруковування тексту | 94 | 0.25 | 23.5

14 | Тверда обкладинка | 1 | 40 | 40

Всього | 978.8

В и с н о в о к

До найдавніших ікон Моління більших розмірів належить також ікона
святого Юрія з Тур'я (висота 114 см) та три ікони зі Спаського монастиря,
збережені в Стрілках (по 112 см). Усі ці ікони можна віднести