Як бачимо, після легалізації християнства Бог повільно, але вірно спрямовував таланти архітекторів і мистців на достойне і досконале облаштування земної Церкви, щоб не було шаблону, нудної одноманітності, але щоб у різ-них за формою храмах, у різноманітних мис-тецьких вираженнях вибрані Богом люди мог-ли вільно і радісно, у високоестетичному ото-ченні прославляти у службах і молитвах свого Творця.

Усі чотири види християнських храмів були представлені в столицях християнізованої держави. У старій столиці, Римі, яку в чет-вертому столітті залишили на поталу варварам імператори, побудовані зразкові корабельні і хрестовидні базиліки: св. Петра (Сан П'єтро), св. Павла (Сан Паоло фуорі ля мура), св. Пу-денціяни (Санта Пуденціяна), великий храм св. Діви Марії (Санта Марія Маджоре). Усі вони збудовані упродовж четвертого століття. У новій столиці, Константинополі, розвивається вид хрестово-купольного храму (церкви св. Софії, св. Апостолів), а в провінціях — ротон-ди. Окрім столиць, храмове будівництво про-вадилось у Палестині й Сирії — за традицією, започаткованою матір'ю Константина Велико-го рівноапостольною Єленою. У материковій Греції ранні храми виникли в Солуні, а в Італії — у Равенні. Круглі церкви — ротонди — спо-руджувалися не лише в провінційних містах, а й у Римі, але вони мали спеціальне призначен-ня — як мавзолеї визначним особам: це храм-мавзолей Санта Констанца, місце упокоения доньки імператора Константина, і храм Сан Стефано Ротонда на честь першого диякона-мученика. У Равенні близько 440 року побу-дований мавзолей на честь Галли Плацидії, близько 450 року — баптистерій Івана Хрес-тителя; у шостому столітті — базиліки св. Апо-лінарія і св. Віталія. Оскільки всі ці храми пиш-но прикрашені в інтер'єрах монументальними розписами, на їх прикладах добре простежу-ється розвиток християнської іконографії пе-рехідного періоду — від імперії Римської до імперії Візантійської. [6;24]

Ось храм-мавзолей святої Констанци в Римі. Із збереженого малярства плафонів біч-них входів (на жаль, малярство центрального купола у храмі було знищене в сімнадцятому столітті) можна уявити, які мотиви плекалися християнськими мистцями в першій половині четвертого століття:

1. Символи геометрич-ного характеру.

2. Алегорії — рослини, пта-хи, ангели з голівками і крильцями в круглих медальйонах.

3. Маски, нашийні портрети близьких до св. Констанци людей.

4. Серед плетива виноградних кущів — жанрова сцена збору виноградних ягід: підвіз виноградних грон на возі і вичавлювання соку в точилі.

Та-ким чином, ці розписи є наочною демонстра цією мішаної системи зображень, але символі-ка ще переважає, бо і антропологічні елемен-ти (портрети, маски, ангельські лики) тут ма-ють символічний зміст. У римських же базилі-ках пізнішого періоду символи й алегорії теж посідають помітне місце, та все ж у найвидат-ніших місцях соборів зображаються люди, а не їхні символіко-алегорійні замінники.

Світ української ікони

Українська ікона — феноменальний витвір національного генія. Екзотична квітка, виплекана ранньою християнською культурою, вона заполонила собою великий географічний простір, витворюючи з нього простір духовно-мистецький — водночас і цілісний, пройнятий великою гуманістичною ідеєю, і неповторний за колоритом, мистецьким втіленням, індивідуальністю стилю.

Започатковане на світанку державності Руси-України, літописання та
іконописання стало джерелом пізнання великої гармонії між Вічністю і
тимчасовістю, між духовним і земним. Ікона для українця за різних
періодів його буття була чудотворною святинею, кодексом моральних
чеснот, образотворчою енциклопедією знань про світ І місце України в
ньому.

Українська Ікона на своєму історичному шляху по-своєму пережила І
відобразила розквіт державності періоду Київської та Галицько-Волинської Русі, і національну катастрофу після татаро-монгольської навали. Вона надихала наших предків на відновлення незалежності, на відродження культури протягом кількох століть чужоземного поневолення. Після утвердження козацької держави в XVII ст., в умовах розквіту українського бароко, наш іконопис зазвучав могутнім торжествуючим акордом, явив світові виняткової сили і краси твори малярства, різьблення, декоративної пластики. Мистецьку сутність ікони досліджено, але чи належно оцінюємо ми її виховну місію, чи розуміємо її місце в системі морально-етичних цінностей?..

Іноземці, мандрівники, дипломати у своїх мемуарах залишили цінні
спостереження про Україну як про землю, в якій — принаймні в соборах
і церквах — поселилося Добро. Добротворча місія нашої ікони не підлягає
сумніву. Досить згадати проникливі твори Тараса Шевченка, Павла Тичини, Богдана-Ігоря Антонича, Ігоря Калинця, аби переконатися в цьому. [12;5]

Притаманні українському менталітетові ознаки відображення в іконі
посередництвом пафосу, епічної розповіді, проникливого ліризму,
великодушного гумору і навіть національної автоіронії — рятівниці мо-
рального здоров'я народу.

Своїм потужним впливом на образотворче мистецтво українська ікона
рятувала нашу культуру від офіційності, казенностІ, нудної стандартності
в мисленні та почуваннях. Водночас вона стала об'єктом пильного заці-
кавлення в історичних переказах і легендах, у пісенному фольклорі, в
літературі.

Воєнні лихоліття, складні й трагічні перипетії, пов'язані з тимчасовим
відчуженням українських земель та розчленуванням чи видозміною націо-
нальних надбань спричинилися до того, що українська Ікона — у значних
кількостях чи окремими творами — Існує сьогодні в інонаціональному
контексті. До таких шедеврів, зокрема, належать деякі чудотворні образи
Богородиці, архітвори з Михайлівського Золотоверхого