Ще донедавна колір був лише одним з пластичних чинників малярства. Проте теорії кольору Гете. Рунге, Шеврейля, Оствальда, Іттена, розкриття його психологічної дії В.Кандінським привернули в XIX—XX ст.до малярських проблем, з ним пов'язаних, загальну увагу. Нарешті була розкрита і наукова обгрунтована таємниця гармонії, яку колись вважали лише притаманною геніальним вибранцям. Одночасно
розпочалося дослідження кольору іншими науками (хімія, психологія, естетика, соціологія). Все це сприяло тому, що саме в наш час роль барви в житті людини і суспільства високо офіційно визнане, пробуджуючи
надзвичайно глибоке зацікавлення й спонукуючи в дослідженнях давнього мистецтва через розкриття засад кольору, світогляду тогочасної людини, через її естетичну й всебічну оцінку кольору, її духовний світ глибше пізнати духовні глибини старого малярства. [3;464]

Проблеми кольору розглядаються на багатьох творах мистецтва, шо були створені в Києві, а тепер знаходяться в музеях Росії (Москва, С.-Петербург, Новгород) — Богородиця Велика Панагія, Св.Георгій, Ангел Золоте Волосся, Дмитро-Солунський, Печерська Богородиця та ін.

Колір періоду передренесансного мистецтва (ХІУ-ХУ ст.) розглядається на зразках виняткових шедеврів — Київський псалтир, ікони Майстра з Ванівки, ікони з Дальови, Бусовиська — отже, на іконах з Лемківщини, Бойківщини і, частково, Галичини та Волині. Це час розквіту іконопису, його класичний період, коли кольору відводилася, крім
емоційно-декоративної, глибоко змістовна роль, шо розкривалася в символіці та виразі духовної сили і високої гармонії.

В ренесансному й бароковому малярстві (XVI - перша половина XVII ст.) іншою визначається роль кольору: його краса утотожнюється з красою натури, що пов'язано з новими малярськими проблемами — об'єм, світло, реалістично-просторове вирішення.

Давня поетичність поступається реальній оповідальності. Колористична зміна була закономірною — мистецтво і наука наближувалися до реального життя, їх основними об'єктами стали природа і людина. Проте, повного наслідування натури в малярстві ренесансного періоду все ж не відбулося, — залишалися певні традиційні умовності. Видатними живописцями цього часу були Ф.Сенькович та М.Петрахнович, на творчості яких яскраво відбиті досягнення західноєвропейського малярства. їх палітра збагачується кількістю барвників процесом змішування, золоте тло хоч ще вживається, проте не у символічному значенні.

Бароковий період — це епоха великих колористів як в європейському малярстві, так і в українському. Це час формування національних культур і локалізації національних мистецьких шкіл. Кольору в малярстві цього періоду надавалась активна декоративна роль для підкреслення краси і живописності твору. Художня мова збагачується вирішеннями живописних проблем: досягнення гармонійних кольорових відношень, тонального колориту, єдності кольорового ладу, повнішого осмислення світлотіні.

Таким чином, з'явилась можливість охопити малярство всієї України. , разом з цим, здійснюється безпосереднє спілкування з малярством Європи, з вихованцями Римської академії (Ю.Шимонович, М.Альтомонте) і через них — збагачення живописного процесу, що впливає на перехід від стилю поліфонічного до стилю гармонійного. Тут колір є засобом емоційно-змістовного виразу (І.Руткович, Й.Кондзелевич, Д.Левицький, В.Боровиковський). [3;465]

Колір

Колір об'єктивно існує беззмінним у своїй фізичній сутності
від перших спалахів сонця і пробудження життя на нашій планеті,
залежний лише від єдиного свого розпізнання — світла. Проте для
кожного колір не є незмінним — його оцінка, сприймання залежні
від рівня історичного, суспільного й культурного розвитку людини,
бо це той життєдайний струмінь, яким наповнене її духовне й
фізичне життя. Адже колір не тільки викликає велику радість (за
словами Гете), діючи кожним своїм відтінком на нервові клавіші,
він є джерелом емоційної активності й додатковим стимулом
пізнавального процесу, «важко назвати ділянки людської діяльнос-
ті, до яких колір не мав би відношення».

Здавна все найцінніше у світі визначалося кольором: сонце —
червоним, небо — блакитним, земля — зеленим, світло — жовтим.
Своє кольорове вираження мало найпрекрасніше, духовно високе й
добре, а також, найбридкіше, підступне й вороже. Здавна людина в
кольорах помічала здатність до взаємозв'язку й гармонійного взає-
мозбагачення на основі контрасту й доповнення. Розгадкою кольо-
рової гармонії займались античні фіюсофи Арістотель, Демокріт,
Емпедокії. Пізніше Боецій (Vст.) запитував, у чому гармонія природи
і людини? Він стверджував, що світ є гармонійним і розумно влаш-
тованим, бо завдяки гармонії всеу світі взаємозв'язане. І також Августин,
що належав ще античній культурі, проте водночас і християнській,
на досягненнях яких творив нову культуру, в якій виклав шлях
осягнення краси сходженням по ієрархічній драбині — від чуттєво
сприйнятої до більш високих сходинок духовної краси. Для цього
осягнення, він вважав, слід пробудити в собі внутрішнє духовне
бачення, яке є у всіх і, вдосконалюючи його, прагнути до вищих
естетичних вершин. Шлях зрозумілий, проте нелегкий. Але цим шляхом
пізнання також пішли наші предки слов 'яни. Вони себе завжди органічно
почували серед природного оточення в різні пори року, гармонійно
пов 'язуючи з ним свої почуття, свій одяг, черпаючи з нього творчу
наснагу. Свої ідеали народ щиро висловлював у піснях, переказах,
казках, в унікально барвистих обрядах, святах, обставлених подиву
гідної мальовничістю. А також прикрашав житла килимами, руш-
никами, розмальованими печами і скринями, а хати заквітчував
квітниками протягом весни, літа й осені з обов 'язковими соняшни-
ками, обкутаними садочками під чистим небом. У відповідь на те
багатство навколишнього світу, що пробуджував творця в кожній
людині, з 'являлися неповторні вишивки, шляхетні в доборі кольорів
запаски, корсетки, свити, смушеві шапки з червоними китицями. Традиційно все те розкішне наповнення щоденності дотривало майже до нашого часу.

Прийняття християнської